WWW.DOCX.LIB-I.RU
БЕСПЛАТНАЯ  ИНТЕРНЕТ  БИБЛИОТЕКА - Интернет материалы
 

«Видання опубліковано за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках проекту Права людини понад усе. Погляди та інтерпретації, ...»

Доповідь

заінтересованих сторін для проміжного звітування України щодо виконання Міжнародного пакту про громадянські і політичні права

(доповідь VII циклу, 2011)

Доповідь подається Коаліцією правозахисних організацій з моніторингу виконання Україною міжнародних зобов’язань

Київ

2016

Ця публікація є результатом спільної роботи Коаліції правозахисних організацій з моніторингу виконання Україною міжнародних зобов’язань.

Видання опубліковано за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади в рамках проекту "Права людини понад усе". Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов'язково відображають погляди Уряду Канади.

Загальне редагування:

Аркадій Бущенко, Олег Мартиненко

Доповідь подається Коаліцією правозахисних організацій з моніторингу виконання Україною міжнародних зобов’язань

Доповідь заінтересованих сторін для проміжного звітування України (доповідь VII циклу, 2011)/ Наукове видання. Кол.авторів: Блага А., Бороздіна К., Васін М., Жмурко О., Каменєв М., Ковальчук Л., Куйбіда Р., Лебідь В., Левченко К., Легенька М., Мартиненко О., Руда Т., Федорович І., Човган В.; За заг. ред.: А. Бущенко, О. Мартиненко / Українська Гельсінська спілка з прав людини. — Київ, 2016. — … с.

© Колектив авторів, 2016

© Українська Гельсінська спілка з прав людини, 2016

Інститут релігійної свободи (Institute for Religious Freedom, ІРС) – правозахисна громадська організація, яка сприяє реалізації права на свободу совісті, віросповідання, переконань та інших суміжних прав людини, готує експертні рекомендації та законодавчі ініціативи, сприяє міжконфесійному діалогу, проводить моніторинг, поширює інформацію про релігійну ситуації в Україні та світі.



Україна 01001, м. Київ-1, а/с 471-В

E-mail: info@irf.in.uahttp://www.irf.in.ua

Коаліція з протидії дискримінації - створена у 2011 році як всеукраїнська недержавна громадська правозахисна ініціатива для спільного просування ідей рівності та недискримінації в Україні.

Основними завданнями Коаліції є:

1) сприяння прийняттю комплексного антидискримінаційного закону, покликаного розвинути нормативно-процесуальні основи протидії дискримінації в Україні;

2) уніфікація національної термінології у сфері протидії дискримінації відповідно до міжнародних принципів;

3) сприяння включенню до національного законодавства експліцитно визначених антидискримінаційних ознак, які відповідають вимогам часу;

4) покращення знань і практичних навичок представників різних соціальних і професійних груп у сфері просування антидискримінаційних ініціатив.

http://www.antidi.org.ua

«Ла Страда-Україна» – українська громадська неприбуткова організація, яка з 1997 року працює для забезпечення ґендерної рівності, запобігання всім видам ґендерного насильства, зокрема насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та забезпечення прав дітей, сприяючи впровадженню міжнародних стандартів прав людини в усі сфери життя суспільства та держави.

В 2004 р. „Ла Страда-Україна” стала засновником та членом Міжнародної асоціації «Ла Страда», до якої входить 8 організацій (Білорусь, Болгарія, Македонія, Молдова, Нідерланди, Польща, Україна, Чехія).

Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації „Ла Страда-Україна”:





0 800 500 335 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в межах України)

або 386 (безкоштовно з мобільних телефонів)

Національна дитяча «гаряча лінія» Центру „Ла Страда-Україна”:

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в межах України)

або 772 (безкоштовно з мобільних телефонів)

Електронна «гаряча лінія» з протидії дитячій порнографії в Інтернеті

http://internetbezpeka.org.ua/www.la-strada.org.uahttps://www.facebook.com/lastradaukrainehttps://www.facebook.com/childhotline.ukrainehttps://vk.com/childhotlineskype: lastrada-ukraine

Адреса для листування:

03113, Київ-113, а/с 26

Тел.: 044-205-36-95

e-mail: info@lastrada.org.ua

Міжнародний Фонд “Відродження” (МФВ) – благодійна організація, яка надає фінансову, інформаційну і консультаційну підтримку інститутам громадянського суспільства. Місія МФВ – сприяти розбудові в Україні демократичного відкритого суспільства, де не існує монополії на істину, панує верховенство права, права людини і людська гідність є невід’ємними суспільними цінностями, потреби меншин і вразливих груп враховуються під час прийняття рішень.

http://www.irf.ua/ 04053, Київ, вул. Січових Стрільців, 46, тел. (044) 461 97 09, факс (044) 486 76 29

Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) – найбільша асоціація правозахисних організацій України, що об’єднує 29 правозахисних недержавних організацій. Спілка сприяє розвитку гуманного суспільства, що базується на повазі до людського життя, гідності та гармонійних стосунків між людиною, державою і природою через створення платформи для співпраці між членами Спілки та іншими учасниками правозахисного руху.

04070, м. Київ,вул. Фролівська, 3/34

Тел./факс: +38 044 417-41-18,

http://www.helsinki.org.ua

е-mail: office@helsinki.org.ua

Центр політико-правових реформ (ЦППР) - український аналітичний центр, заснований в листопаді 1996 року, що сприяє проведенню реформ у політико-правовій сфері. Місія Центру полягає в підтримці здійснення інституційних реформ, які сприяють утвердженні демократії, верховенства права та належного урядування в Україні. Основними сферами діяльності ЦППР є конституціоналізм, державне управління, судова система, кримінальне правосуддя.

The Centre of Policy and Legal Reform (CPLR) is a Ukrainian think-tank founded at November 1996, that promotes reform in the law and politics of Ukraine. The mission of the CPLR is to support the implementation of the institutional reforms, which could provide the democracy, rule of law and proper governance in Ukraine. The CPLR's main policy areas are: constitutionalism, public administration, judiciary, criminal justice.

01001, м. Київ, вул. Хрещатик 4, оф. 13

e-mail: centre@pravo.org.ua

http://pravo.org.ua/ЗМІСТ

8-9 червня 2013 року Комітет ООН з прав людини розглянув 7-му періодичну доповідь, надану Україною щодо виконання положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а 23 липня 2013 року на 3002-му засіданні (CCPR/C/SR.

3002) він прийняв заключні зауваження. За результатами розгляду Україні було надано близько 43 рекомендацій, що стосувалися таких напрямків, як доступ до справедливого судочинства, боротьба з дискримінацією та расизмом, забезпечення гендерної рівності та свободи слова, запобігання жорстокому поводженню та домашньому насильству, викорінення торгівлі людьми.

Відповідно до правил процедур Комітету, держава мала надати протягом року інформацію про виконання рекомендацій Комітету стосовно забезпечення ефективного правового захисту, захисту прав ЛГБТ-спільноти, превенції катувань та жорстокого поводження, недопущення політичного тиску на діяльність суддів (пп. 6, 10, 15, 17 заключних зауважень). Розгляд цієї інформації планувався на березень 2015 року, під час 113-ої сесії Комітету. Проте навіть після отримання другого нагадування Комітету (09.06.2015 р.) Україна не надала жодної відповіді.

Враховуючи цю ситуацію, Коаліція правозахисних організацій з моніторингу виконання Україною міжнародних зобов’язань проаналізувала законодавчі ініціативи та результати діяльності органів влади з метою підготовки альтернативної проміжної доповіді. Ступінь конкретизації та невідкладності рекомендацій уряду України, сформульованих в доповіді, було оцінено з урахуванням розробок фахівців ООН та Програми розвитку ООН в Україні.

Виконання пп.5-6 Заключних зауважень

Центр політико-правових реформ

01001, м. Київ, вул. Хрещатик 4, оф. 13

e-mail: centre@pravo.org.ua

«5. Державі-учасниці слід вжити заходів для забезпечення того, щоб судді і співробітники правоохоронних органів проходили належну підготовку, що дозволяє їм застосовувати і тлумачити внутрішнє законодавство в світлі Пакту, і поширювати знання про положення Пакту серед юристів і широкої громадськості для того, щоб вони могли посилатися на його положення в судах. Державі-учасниці слід включити в свою наступну періодичну доповідь детальні приклади застосування Пакту внутрішніми судами, а також доступу до засобів правового захисту, які передбачені в законодавстві для громадян, які заявляють про порушення прав, передбачених Пактом».

Згідно з інформації, розміщеній на офіційній веб-сторінці Національної школи суддів, у навчальних програмах для суддів і працівників апаратів судів не приділяється окрема увага вивченню положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Навчальні програми включають лише теми з вивчення Європейської конвенції з прав людини і практики Європейського суду з прав людини. Немає статистичної інформації щодо посилання суддями на положення Пакту у судових рішеннях.

«6. Державі-учасниці слід переглянути свою позицію щодо Міркувань, прийнятих Комітетом по Першому Факультативному протоколу. Їй слід вжити всіх необхідних заходів для створення механізмів і належних процедур, включаючи можливість перегляду судових рішень у справах, скорочення терміну тюремного ув'язнення і виплати добровільної компенсації, для виконання в повному обсязі Міркувань Комітету з метою забезпечення ефективного правового захисту в разі порушення Пакту відповідно до пункту 3 статті 2 Пакту».

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Водночас, внаслідок нечіткості у законодавстві та правозастосовній практиці, рішення несудових органів міжнародних організацій, компетенція яких визнана Україною (включаючи рішення Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН проти катувань, Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок), не має обов’язкового характеру. Одночасно можливість перегляду строку ув’язнення, як захід компенсації за встановлення порушення Пакту, не передбачена національним законодавством.

Щоб вирішити цю проблему, на розгляд Парламенту внесено проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання рішень міжнародних організацій з метою захисту прав людини». Законопроектом пропонується передбачити, що підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом є не лише рішення міжнародної судової установи (зокрема Європейського Суду з прав людини), але й рішення відповідного органу міжнародної організації, якими встановлено порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Водночас за 9 місяців 2015 року цей законопроект так і не був розглянутий на пленарному засіданні.

Створено Міжвідомчу робочу групу щодо розробки превентивних та компенсаційних засобів захисту від неналежних умов тримання під вартою та під час виконання покарання в Україні (жовтень 2015). В рамках цієї роботи на базі Підкомітету Верховної Ради України з питань Державної пенітенціарної служби розроблено законопроект, яким передбачається створення пенітенціарних суддів, які матимуть можливість скорочувати строк ув’язнення в якості компенсації за встановлення неналежного поводження чи тримання в неналежних умовах. Тим не менш, законопроект не передбачає можливості скорочення строку ув’язнення у зв’язку з прийняттям рішень, якими встановлені порушення Пакту (наприклад статті 10 Пакту).

Виконання п.7 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід надати апарату Уповноваженого з прав людини додаткові фінансові та людські ресурси, співмірні з його розширеної роллю, щоб забезпечити виконання його нинішніх повноважень і надати йому можливість ефективно виконувати свої нові функції. Слід також створити регіональні відділення секретаріату Уповноваженого з прав людини, як це і планувалося».

У Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» передбачаються важливі заходи щодо посилення спроможності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Наприклад, до них відносяться «розроблення і внесення на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту щодо підвищення ефективності діяльності національного превентивного механізму шляхом надання додаткових повноважень щодо забезпечення виконання його рекомендацій; визначення повноважень щодо ініціювання притягнення до дисциплінарної та іншої відповідальності винних у неналежному поводженні посадових осіб та щодо можливостей вжиття інших негайних заходів реагування, обов’язкових до виконання відповідними посадовими особами» (пункт 9.1 Плану дій);

Посилення спроможності НПМ є особливо актуальним у світлі внесення змін щодо функцій прокуратури проектом закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який було прийнято у першому читанні в парламенті. У відповідності до проекту прокуратура більше не володітиме функцією «пенітенціарного нагляду». Однак прокуратура продовжує виконувати цю функцію до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій. Під подвійними пенітенціарними інспекціями розуміються внутрішні та зовнішні інспекції (Правило 83 Мінімальних стандартних правил ООН щодо поводження з в’язнями (Правила Мандели). На сьогодні внутрішні інспекції уже здійснюються з боку Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ), але регулярних зовнішніх інспекцій в Україні формально немає. На думку фахівців, ця функція могла б бути покладена на Національний превентивний механізм (НПМ) шляхом перетворення його відділу з пенітенціарних питань у свого роду інспекторат з в’язничних питань. Це вимагатиме додаткового фінансування, яке могло б надійти від вивільнених ресурсів шляхом скорочення функції «пенітенціарного нагляду» прокуратурою.

Незважаючи на зазначене, жодних заходів по виконанню вказаних положень Плану дій, які передбачають посилення юридичної та фінансової спроможності Омбудсмена, до тепер вжито не було.

Бюджетна програма Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини на 2015 р. передбачала наявність 239 працівників та загальний бюджет витрат 29 млн. 40 тис. грн. Регіональні представництва Секретаріату були представлені лише в 4 областях (Львівська, Дніпропетровська, Житомирська, Рівненська), в яких працювали регіональні представники Уповноваженого - державні службовці з мандатом Уповноваженого. Нестача державного фінансування частково компенсувалася створенням інституту регіональних координаторів взаємодії з громадськістю - місцевих громадських активістів, які діють на підставі письмового доручення Уповноваженого та мають посвідчення за підписом Уповноваженого. Такі регіональні координатори діють в межах обов’язків працівників регіонального представництва в 16 областях. При цьому до компетенції регіональних координаторів віднесено не лише територію регіонів, в якому вони знаходяться, але й сусідні регіони, в яких наразі відсутні координатори-держслужбовці. Фінансування інституту регіональних координаторів взаємодії з громадськістю здійснюється не за рахунок державного бюджету, а за сприяння Програми розвитку ООН в Україні та Міжнародного Фонду «Відродження».

У 2016 році Уповноважений з прав людини презентувала Стратегічний план діяльності на 2016-2017 роки, який передбачає розбудову інституційної спроможності Секретаріату Уповноваженого, у тому числі - шляхом розширення мережі регіональних офісів. Стратегією передбачається присутність офісу Уповноваженого у кожній області, де будуть працювати два представники – регіональний представник Уповноваженого (державний службовець з мандатом Уповноваженого та прямим зв’язком з київським офісом), а також регіональний координатор Уповноваженого із числа громадськості, за участю якого відбуватиметься координація зв’язків із місцевими представниками організацій громадянського суспільства. Відкриття перших 10 нових регіональних представництв заплановано на 2016 рік. При цьому бюджет Секретаріату Уповноваженого з прав людини було збільшено на незначну суму в 1млн. 601тис. грн. із збереженням попередньої кількості персоналу у 239 осіб.

Виконання п.8 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід і далі вдосконалювати своє антидискримінаційне законодавство для забезпечення належного захисту від дискримінації відповідно до Пакту та іншими міжнародними стандартами в галузі прав людини. Державі-учасниці слід включити явним чином сексуальну орієнтацію і гендерну ідентичність в перелік заборонених підстав для дискримінації, а також забезпечити жертвам дискримінації ефективні і належні засоби правового захисту з належним урахуванням Зауваження загального порядку № 31 (2004 року) про характер загального правового зобов'язання, що накладається на держави-учасників Пакту. Йому слід гарантувати також, щоб особи, винні в дискримінації, несли адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у відповідних випадках».

На сьогодні в Україні створено передумови для сучасної законодавчої системи, яка б мала забороняти дискримінацію, дозволити жертвам порушень відновлювати свої права та отримувати компенсацію та навіть передумови для розробки державної політики щодо запобігання та протидії дискримінації. Але у цьому масиві законодавства та стратегічних документів все ще залишають прогалини, які не дозволяють системі ефективно працювати.

Прийнятий в 2012 році Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації” разом із іншими законодавчими актами є базою системи запобігання та протидії дискримінації, однак як сам антидискримінаційний закон, так і інші законодавчі акти потребують доопрацювання. Незважаючи на коментарі з боку національних та міжнародних експертів, певні недоліки законодавства так і не були вирішені.

Так розробляючи базовий Закон в 2012 році та вносячи зміни до нього в 2014 році, законодавці не потурбувалися про: інклюзивність Закону (широкий перелік ознак, який би експліцитно називав більшість дискримінованих груп в Україні), дієвий механізм оскарження дискримінації та відповідні зміни до інших законодавчих актів, що вже існували в Україні на той момент задля забезпечення узгодженості роботи законодавчої системи та уникання юридичних колізій.

Так, відповідаючи на рекомендації з боку міжнародних інституцій, законодавство дає визначення поняття дискримінації, прямої та непрямої та інших форм, містить перелік ознак за якими заборонена дискримінація, однак через відсутність спроб привести законодавство у гармонію, на сьогодні різні законодавчі акти не тільки містять різний перелік ознак (Конституція, антидискримінаційний закон та Кримінальний Кодекс не узгоджені між собою), в різних законах міститься різне визначення дискримінації, що може призводити до правової невизначеності (визначення дискримінації, наприклад, в антидискримінаційному законі, суттєво відрізняється від визначення дискримінації в ЗУ “Про рівні права жінок та чоловіків”).

З другого боку антидискримінаційний закон досі не містить визначення множинної дискримінації чи дискримінації за асоціацією, не роз’яснює поняття “заборони віктимізації”. Ці суттєві зміни можуть бути внесені, якщо ВРУ прийме законопроект №3501 в другому читанні в 2016 році.

Але навіть запропонований законопроект не вирішує питання інклюзивності переліку ознак та не пропонує закріпити ознаки “сексуальна орієнтація”, “ґендерна рівність” та “стан здоров’я”. Ознаку “статус внутрішньо переміщеної особи” було додано лише до Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” в 2015 році (стаття 14 ЗУ про заборону дискримінації ВПО). Відповідних змін до антидискримінаційного закону не було.

Отже сьогодні дискримінацію забороняють – Конституція (гарантія рівності громадян за певним переліком ознак, який не збігається з антидискримінаційним законом); Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” та Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів”, а окремих сферах – Закон України “Про рекламу”, Закон України “Про зайнятість населення”, Кодекс законів про працю, інші. Також розрізнення у поводжені заборонені Кримінальним Кодексом України.

Крім відмінності переліку ознак у всіх зазначених вище законах, вони також дають різні визначення того, що є дискримінацією. В законопроекті №3501 запропоновано крім додаткових форм дискримінації використовувати терміни “розумне пристосування” та “відмова у розумному пристосуванні” у значеннях наведених у статті 2 Конвенції ООН про права інвалідів, таким чином звужуючи використання цієї форми дискримінації лише до випадків, коли мова йде про порушення щодо людей з інвалідністю, тоді як “розумне пристосування” – це захист, який потрібний не лише за ознакою інвалідності, але й за ознаками статі, віку, релігійних переконань тощо.

І хоча ще в травні 2014 року ВРУ схвалила зміни до антидискримінаційного закону які виправили деякі вади (наприклад, було вдосконалено та розширено визначення форм дискримінації, визначено позитивні дії, механізм їх запровадження та контролю за реалізацією, розширено перелік повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та додано до Цивільного Процесуального Кодексу принцип перенесення тягаря доведення); в листопаді 2015 року було додано сексуальну орієнтацію до переліку ознак у Кодексі Законів про працю (стара версія, нова редакція Кодексу, що очікує на розгляд у ВРУ не містить цієї ознаки); законопроект №3501 пропонує зміни до Адміністративного Кодексу України (створення системи покладання штрафів за дискримінацію та часткове вилучення дискримінації з Кримінального Кодексу України); інші питання залишаться неурегульованими. Так не вирішені всіх проблемні процесуальні моменти (органи, які уповноважені розглядати та накладати штрафи, підсудність лише за місцем скоєння порушення, строк розгляду скарги), не згадує всі ознаки (відсутність згадки про сексуальну орієнтацію, ґендерну ідентичність, стан здоров’я), не дає вичерпного визначення розумного пристосування, не гармонізує визначення різних форм дискримінації в різних законах тощо.

Дискусія щодо внесення змін до переліку ознак в Конституції України (на сьогодні в Україні працює Конституційна Асамблея яка готує текст нової Конституції) також показала, що українські правники не готові до розуміння суті явища дискримінації, не використовують стандарти розроблені на міжнародному рівні, та не готові до відвертої дискусії про те, що захист від дискримінації гарантований кожній особі незалежно від її ознак. Так до проекту нової Конституції не було включено такі ознаки як “інвалідність”, “стан здоров’я”, “сексуальна орієнтація” та “ґендерна ідентичність”.

З точки зору авторів звіту нехтування інтересами/захистом ЛГБТ людей як при розробці змін до нової Конституції, так і в законопроекті №3510 не сприяє подоланню гомофобії в суспільстві. Сама по собі позиція законодавців, яка ґрунтується на невизнанні прав певної групи та маніпулюванні громадською думкою під прикриттям питань моральності, є неприпустимою в демократичному суспільстві.

Іншим невирішеним моментом який призводить до правової невизначеності та суттєво “відлякує” потенційних позивачів – є неврегульованість процедури оскарження дискримінації. Так стаття 16 антидискримінаційного закону говорить, що “особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність”, тоді як лише Кримінальний Кодекс встановлює чіткі санкції за дискримінацію (точніше за “пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеї громадян за ознаками...” із закритим переліком ознак – стаття 161 ККУ). У випадку, якщо особа бажає звернутися безпосередньо до суду зі скаргою на дискримінацію, це можна зробити в рамках цивільної чи адміністративної процедури, однак ані Цивільний Кодекс, ані Кодекс про адміністративні правопорушення не містять відповідних статей та санкцій щодо порушника.

Іншим шляхом оскарження дискримінації є скарга в правоохоронні органи та відповідно - порушення кримінальної справи за статтею 161 Кримінального Кодексу. Цей шлях є найменш ефективним, адже крім непропорційності покарання, такий шлях тягне за собою необхідність доведення мотиву скоєння злочину, що не завжди є можливим у справах про дискримінацію.

Єдиною спробою внесення змін до статті 161 Кримінального Кодексу за останній час (крім розробки законопроекту № 3501 наприкінці 2015 року), було внесення до переліку ознак, ознаки “інвалідність” в липні 2014 року. Автори цієї законодавчої ініціативи зосередили свою увагу лише на тому щоб формально розширити перелік ознак, не зважаючи на оцінки ефективності попереднього застосування статті 161 та питання «співмірності покарання».

Законопроект №3501 пропонує вилучити частину першу статті 161 ККУ та натомість запровадити адміністративну відповідальність за порушення антидискримінаційного законодавства, надавши право розглядати скарги та накладати штрафи Уповноваженому ВРУ з прав людини, який вже відповідно до законодавства, є органом відповідальним за дотримання законодавства в сфері запобігання та протидії дискримінації. Єдині питання які постають з запропонованих змін, це – питання підсудності (законопроект пропонує розглядати скарги лише за місцем скоєння порушення); строк розгляду скарг не більше 3 місяців та питання спроможності апарату Уповноваженого ВРУ розглядати такі скарги ефективно та своєчасно, особливо, якщо мова йде про скарги з областей України, адже далеко не в кожній області є представник Уповноваженого.

Серед інших проблемних моментів українського законодавства залишаються без уваги необхідні зміни до Кримінального Кодексу, так статті 115, 121, 122, 126 та інші, що стосуються так званих “злочинів на ґрунті ненависті”, визначають ці злочини, як такі, що скоєні виключно за мотивом “расової, національної чи релігійної нетерпимості”, що унеможливлює ефективне розслідування та відповідне кваліфікування таких злочинів, якщо вони скоєні через інші мотиви, наприклад, злочинів з мотиву ненависті до ЛГБТ людей.

Виконання п.9 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля щодо забезпечення справедливого представництва жінок в парламенті та на найвищому рівні в уряді в конкретні терміни, в тому числі шляхом прийняття тимчасових спеціальних заходів з метою виконання положень Пакту. Їй слід прийняти державну програму щодо забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків, а також інші заходи, спрямовані на забезпечення гендерної рівності, і ефективно проводити їх в життя».

Під час представлення у вересні 2013 р. на 68-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Національної доповіді «Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна 2013» було зазначено, що забезпечення ґендерної рівності є неможливою. Попри перспективні заяви та курс на європейську інтеграцію фактична ситуація з того часу не змінилася. Проблема ґендерної рівності та ґендерного інтегрування залишається актуальною для України як у традиційних сферах, так і з врахуванням гуманітарної політики у відповідь на військову агресію Російської Федерації. Загальнопоширеними в суспільстві залишаються стереотипи стосовно місця і ролі жінки в сім’ї та соціумі, а також розповсюдженість сексиської та дискримінаційної реклами.

Основні проблеми у сфері дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

Наразі Україна не спромоглася подолати негативні наслідки адміністративної реформи 2010 р., коли Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту було розформоване, а його функції передані до інших центральних органів виконавчої влади. На сьогодні в місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування не існує єдиної структури, яка б відповідала за забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Одночасно існують міста і райони, де немає уповноважених з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, відсутні консультативно-дорадчі органи, а проблемами подолання дискримінації за ознакою статі або взагалі ніхто не займається, або робота проводиться формально.

У результаті обмеженої функціональності підрозділу Міністерства соціальної політики України, відповідального за ґендерну політику, в Україні протягом майже трьох років (2011 – осінь 2013 рр.) не було ухвалено Державної програми із забезпечення ґендерної рівності, а отже не було і видатків на її реалізацію і фінансування підтримки забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

При Міністерстві соціальної політики України, яке є координуючим органом з формування та реалізації ґендерної політики в Україні, мала здійснювати свою діяльність Експертна рада з питань дискримінації за ознакою статі, яка з 2013 року не функціонує. Функції по оцінці фактів, що містять ґендерну дискримінацію взяли на себе громадські організації (Інформаційно-консультаційний жіночий центр), а за ініціативи ГО «Ла Страда - Україна» була відкрита «гаряча лінія» з питань попередження всіх видів ґендерно-обумовленого насильства та дискримінації, яка з лютого 2016 року функціонує в режимі 24/7.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 1002-р затверджено Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року, а фінансування її заходів з державного бюджету розпочалося у 2014 р. Її обсяги та джерела фінансування передбачали: з державного бюджету – 1268,51 тис. грн., з місцевого бюджету – 1787,13 тис. грн., з інших джерел (зовнішньої допомоги, грантів тощо) – 2841,5 тис. грн. У зв’язку з цим в багатьох областях проводилися семінари та навчальні заходи з питань ґендерного бюджетування, яке поки, на жаль, не стало повсякденною практикою.

Прийнятий 27 березня 2014 р. Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», значно підвищив ризики бідності для жінок.

Так, ці ініціативи передбачають скорочення працівників бюджетної сфери (зокрема, соціальних працівників) та відмову від підвищення мінімальної зарплати протягом одного року, що найсильніше вплине на рівень оплати праці в бюджетній сфері. Враховуючи, що в багатьох галузях бюджетної сфери частка зайнятих жінок складає 70-90%, саме вони більше зіштовнулися з ризиками бідності. Так само є ризики зростання бідності ромських жінок, жінок з особливими потребами та внутрішньо переміщених жінок з АР Крим, окупованих територій, які складають більшість майже з 1.5 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО).

Рівні права та можливості жінок та чоловіків у здобутті освіти передбачені у ст. 21 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», а при Міністерстві освіти та науки створена робоча група з питань ґендерної рівності. В більше ніж 20 ВНЗ створені та функціонують Центри ґендерної освіти на громадських засадах.

На початок 2013/14 навчального року у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації навчаються 52,3% дівчат: у ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації – 54,7%, ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації – 51,9%. У закладах системи професійно-технічної освіти співвідношення дівчат та хлопців становить відповідно 60/40. Втім, вже на етапі професійної підготовки починає проявлятися ґендерна професійна сегрегація. Так, на початок 2013/14 навчального року студенти-чоловіки переважають у навчанні у ВНЗ за галузями знань виробничої сфери, а дівчата переважають у ВНЗ, які відносяться до невиробничої сфери.

Стан законодавства у сфері дотримання рівних прав і можливостей жінок і чоловіків

В більшості положень українське законодавство є ґендерно-нейтральним або протекціоністським по відношенню до жінок, що не сприяє досягненню ґендерної рівності, усуненню ґендерних диспропорцій та вирівнянню становища жінок і чоловіків у тих сферах, де ті чи інші відчувають дискримінацію. При цьому у парламенті останніх років функціонує Міжфракційне депутатське об’єднання «Рівні можливості».

Подолання проблем з протидії ґендерному насильству, торгівлі людьми відображено в Національній стратегії у сфері прав людини та Національному План дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини.

З 2014 року за ініціативою громадських організацій йде розробка Національного Плану дій на виконання резолюції Ради безпеки ООН № 1325 «Жінки. Мир. Безпека». Станом на лютий 2015 року проект Плану, узгоджений з центральними органами виконавчої влади, переданий до Уряду. Україна є першою країною, в якій підготовлено такий План.

Забезпечення рівного доступу жінок та чоловіків до участі в політичному житті

Законодавство України дає право жінкам і чоловікам на рівний доступ до директивних структур та процесу прийняття рішень. Зокрема, ст. 24 Конституції прямо передбачає, що «рівність прав жінки і чоловіка забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності…». Рівне виборче право забезпечується частиною 5 ст. 3 Закону України «Про вибори народних депутатів України», яка передбачає заборону привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками … статі …або іншими ознаками». 16 жовтня 2013 р. були проведені парламентські слухання «Забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. Проблеми і дієві механізми їх вирішення», що дозволило інтенсифікувати зусилля із досягнення цих стратегічних цілей.

Проте представленість жінок у суспільному та політичному житті на сьогоднішній день дуже низькою - 55% жінок-виборців представляє лише 11% жінок у парламенті. Як наслідок, жінки мають обмежені можливості впливати на прийняття рішень, що стосуються їхнього життя, життя їхніх громад та всієї країни.

14.07.2015, одночасно з прийняттям нового закону про місцеві вибори, було внесено ще одне доповнення до закону про політичні партії щодо квоти на місцевих виборів: «Статут політичної партії має містити такі відомості: … розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі, кандидатів у депутати місцевих рад  в багатомандатних виборчих округах і має становити не менше 30% загальної кількості кандидатів у виборчому списку». Така норма є прогресивною, проте не має прямого впливу на формування партіями виборчих списків. Невнесення до статуту положення про квоту, так само як порушення цієї норми статуту, не є підставою для відмови в реєстрації списку кандидатів. Тим не менш, 25 жовтня 2015 р. в Україні проходили перші вибори з урахуванням ґендерної квоти у виборчому законодавстві.

За даними офіційного сайту Центральної виборчої комісії серед 123 партій, що взяли участь у місцевих виборах, тільки в 23 (17,4%) випадках центральні органи партій очолили жінки, або жінки стали одним з керівників партій. В середньому, рівень представництва жінок в списках до обласних рад по всій Україні дорівнює 29,6%. Норма про квоту була дотримана лише у 195 списках з 318. Серед 394 кандидатів на посаду міського голови в Києві та містах-обласних центрах, було тільки 57 (або 14,7%) жінок. Більша частина жінок-кандидаток була самовисуванками – 30 з 57, або 52,6%. Відсоток самовисуванок серед кандидаток був вищим, ніж серед кандидатів чоловіків – 52,6% проти 40%. Виходячи з цієї статистики - жінки демонструють високий інтерес до участі у політиці.

Міжнародна співпраця в сфері дотримання рівних прав і можливостей жінок і чоловіків

Забезпечення ґендерної рівності та рівних можливостей жінок і чоловіків та боротьба з дискримінацією є цілями співробітництва, визначеними в Угоді про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, «політична частина» якої була підписана у березні 2014 р., а також в Плані дій щодо лібералізації візового режиму між Україною та ЄС. В грудні 2015 року ЄС прийняв рішення про можливість скасування візового режиму. В Україні йде процес підготовки до ратифікації Стамбульської конвенції, що здійснюється у рамках Плану дій РЄ для України на 2011-2014 рр.

Виконання п.10 Заключних зауважень

«Визнаючи різноманітність моральних норм і культур на міжнародному рівні, Комітет нагадує, що всі держави-учасники повинні завжди дотримуватися принципів універсальності прав людини і недискримінації. Виходячи з цього, державі-учасниці слід заявити ясно і офіційно, що вона не допускає ніяких форм соціальної стигматизації гомосексуальності, бісексуальності або транссексуальності або ненависницької риторики, дискримінації та насильства щодо осіб за ознакою їхньої сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. Державі-учасниці слід забезпечити ефективний захист осіб, що належать до ЛГБТ і забезпечити розслідування, кримінальне переслідування і покарання будь-яких актів насильства, мотивованих сексуальною орієнтацією або гендерною ідентичністю жертви. Їй також слід вжити всіх необхідних заходів для забезпечення здійснення на практиці прав на свободу вираження думок і свободу зборів осіб, що відносяться до ЛГБТ, і захисників їх прав.

Державі-учасниці слід також внести поправки до Наказу № 60 та інші закони і нормативно-правові акти для забезпечення того, щоб: 1) обов'язкова госпіталізація осіб, які потребують зміні (корекції) статі, до психіатричного закладу строком до 45 днів була замінена менш інвазивним заходом; 2) будь-яке медичне лікування здійснювалося в найкращих інтересах індивідуума з його / її згоди, обмежувалося лише абсолютно необхідними медичними процедурами і відповідало його / її власним бажанням, конкретним медичним потребам та ситуації; 3) будь-які образливі або несумірні вимоги до юридичного визнання зміни статі повинні бути скасовані. І нарешті, Комітет закликає державу-учасницю не допустити прийняття двох законопроектів "про пропаганду гомосексуалізму".

В Україні гостро стоїть проблема захисту меншин від насильства (зумовленого расизмом, релігійною чи етнічною нетерпимістю, гомофобією тощо) та притягнення винних до відповідальності. Більшість насильницьких злочинів, обумовлених расизмом чи гомофобією і надалі не визнаються такими, що мають расистські чи гомофобні мотиви. За результатами моніторингу, проведеного громадськими організаціями, фактичну кількість випадків расистського насильства навіть не можна порівняти із незначною кількістю нападів, які отримали кваліфікацію за статтею 161 (відкритої статистики за іншими статтями Кримінального Кодексу не ведеться, більше того, дані моніторингу громадських організацій та дані які надають на інформаційні запити правоохоронні органи не збігаються). Варто звернути увагу й на той факт, що в більшості випадків расистський чи гомофобний компонент виключено з загальної картини, і він навіть не розслідується правоохоронними органами.

Більшість жертв злочинів на ґрунті ненависті (а це вихідці з Африки, Середньої та Південно-Східної Азії, Кавказького регіону, а також люди з зовнішністю, не типовою для української громади та ЛГБТ-люди) не повідомляють правоохоронні органи про напади, в першу чергу це відбувається через брак довіри до системи та острах повторної віктимізації, тоді як мігранти побоюються питання “про документи та візу”, ЛГБТ-люди бояться розголошення своєї сексуальної орієнтації.

Реакція правоохоронних органів на випадки злочинів на ґрунті ненависті, очевидно як для жертв, так і для експертів громадянського суспільства, свідчить про їх небажання оцінювати прояви расизму як такі, та розслідувати їх належним чином з відповідною кваліфікацією. Єдиним зрушенням в цій сфері є призначення контактної особи щодо злочинів на ґрунті ненависті в МВС та відповідно - обіцянка призначити регіональних контактних осіб в кожній області Україні, що є результатом співпраці України з ОБСЄ/БДІПЛ.

Інша діяльність щодо запобігання та протидії проявам расизму чи інших форм нетерпимості в Україні, особливо на інституційному рівні, лишається несистемною та більшої мірою неефективною. Не було поновлено роботу Міжвідомчої робочої групи з питань запобігання расової дискримінації, так само як і не було спроб створити новий орган, який би координував роботу органів центральної влади та парламенту. Окремі підрозділи, які мають опікуватися питаннями рівності та недискримінації, створено лише в Міністерстві соціальної політики. Щодо питання ґендерної рівності всі інші центральні органи влади, так само як і їх регіональні підрозділи не проводять будь-якої системної роботи щодо подолання та запобігання дискримінації. Це, на нашу думку, в першу чергу спричинено відсутністю в державі єдиної та чіткої антидискримінаційної політики.

Так само відсутніми були будь-які роз’яснення чи то ініціативи центральних органів виконавчої влади щодо виконання окремих положень антидискримінаційного закону та реалізації органами державної влади на місцях свої повноважень, відповідно до зазначених в Законі повноважень та суспільної необхідності. Проводячи оцінку знань представників органів державної влади та місцевого самоврядування та визначаючи їх попередню поінформованість про існування Закону, його окремі положення та розуміння власної відповідальності, тренери навчальної програми для працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування в рамках проекту «Досягнення рівності: спільний підхід для покращення стану рівності та недискримінації», відзначили, що: державні службовці та представники органів місцевого самоврядування мають порівняно низький рівень розуміння феномену дискримінації. Крім того, що потрібно посилювати рівень обізнаності працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування про саму проблему дискримінації та її окремі прояви щодо кожної групи, це свідчить про необхідність розробки загальної національної чи то стратегії, чи то політики у цій сфері, адже державні службовці в Україні досі не розуміють необхідність місцевих ініціатив та не вміють їх втілювати без відповідної «команди» профільного міністерства.

Єдиним системним документом в цій сфері залишається створена та затверджена у грудні 2013 року офісом Уповноваженого ВР з прав людини «Стратегія діяльності у сфері запобігання та протидії дискримінації в Україні на 2014 ­ 2017 роки», яка була розроблена офісом у тісній співпраці з інституціями громадянського суспільства.

Слід зазначити ініціативу держави у прийнятті Національної Стратегії у сфері прав людини (затверджена указом Президента України від 25 серпня 2015 року) та Плану дій з реалізації Стратегії, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 року. На сьогодні центральні органи влади готують своє бачення кроків для реалізації завдань, зазначених у Стратегії та Плані. Однак занепокоєння викликає той факт, що заходи, передбачені в обох документах, не були включені до Державного бюджету 2016 року.

Важливим моментом є відсутність чіткого регулювання проведення мирних зібрань в Україні та відповідно – законодавчого вирішення проблем, пов’язаних з проведенням Маршу Рівності (Київ-Прайд) в 2013-2015 роках. Кожного разу, у відповідь на повідомлення про проведення Маршу, київська міська адміністрація та київська міська міліція вбачали своїм обов’язком перешкоджати проведенню Маршу, замість того, аби забезпечити його безперешкодність та гарантувати безпеку учасникам. Такі дії органів влади лише сприяють зростанню рівня гомофобії в суспільстві, адже публічні висловлювання політиків та чиновників про те, що “Марш не на часі», «призведе до розбещення дітей», «не має підтримки», «ЛГБТ-люди повинні тихо сидіти вдома» (цитати) лише призводять до радикалізації суспільства та активізації правих рухів, які проводять масштабні контр-зібрання.

Рекомендація № 10 щодо неприпустимості прийняття законопроектів № 1155 та № 0945 (так званих законопроектів "про пропаганду гомосексуалізму") та необхідності внесення змін до Наказу № 60 щодо процедури зміни та корекції статі та розслідування злочинів вчинених на ґрунті гомофобії можна вважати виконаною лише частково.

Так, з розгляду ВРУ було знято законопроекти № 1155 та № 0945. Однак не було змін до Наказу № 60, чи будь-яких інших змін які би забезпечили зацікавленим особам користування процедурою зі зміни та корекції статі без дискримінації та з повагою до людської гідності. Не було зрушень щодо забезпечення належного розслідування та покарання за злочини скоєні на ґрунті гомофобії (ані змін до Кримінального кодексу аби уможливити відповідну кваліфікації таких злочинів, ані відповідного навчання для слідчих міліції та прокуратури щодо ефективного виявлення та документування таких злочинів).

Виконання п.11 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля по боротьбі з ненависницькою риторикою і нападами на ґрунті расизму шляхом, зокрема, проведення інформаційно-пропагандистських кампаній, спрямованих на заохочення поваги прав людини і терпимості до різноманітності. Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля для забезпечення ретельного розслідування тверджень про скоєння злочинів на ґрунті ненависті, притягнення винних до відповідальності за статтею 161 Кримінального кодексу і, в разі визнання їх винними, призначення відповідного покарання, а також надання жертвам належної компенсації».

У серпні 2014 року “Контактний пункт рома и сінті” опублікував звіт про становище ромів у період кризи. За даними, наведеними в публікації, становище ромів як найбільш дискримінованої і соціально-вразливої національної меншини в Україні значно погіршилось у зв’язку із подіями на сході України. За даними Уповноваженого ВР України з прав людини, з початком захоплення територій Донецької і Луганської областей і присутністю там проросійських військових формувань у 2014 році було зафіксовано ряд випадків переслідування і вчинення насильницьких дій щодо ромів через їхню етнічну приналежність. За повідомленнями ЗМІ 18 квітня 2014 року у м. Слов’янськ і в с. Череківка було вчинено погром ромського поселення з боку невідомих осіб у камуфляжній формі – вони вривались до будинків, де проживали роми, погрожуючи фізичною розправою, нищили майно, вимагали гроші, золото і інші коштовні речі. За свідченням потерпілих, декільком представникам ромського населення було завдано фізичних ушкоджень. Всього, за даними правозахисних організацій, було зафіксовано щонайменше 7 випадків таких погромів у цьому місті. З боку неурядових організацій було направлено ряд звернень на адресу МВС України із закликом провести якнайшвидше розслідування, однак дотепер результати останнього невідомі.

Численні порушення прав ромів на тимчасово окупованих і звільнених територіях зафіксовано у звіті, підготовленому АДЦ “Меморіал”. Серед іншого, в документі наведено випадок зникнення і вбивства ромського юнака, який опинився в полоні і, згодом, був залишений разом з іншими полоненими в адміністративній будівлі, яку підпалили сепаратисти під час відступу з м. Дзержинськ (Донецька область). Розслідування за цією справою на момент публікації звіту завершене не було.

Як і багато жителів сходу України, із початком бойових дій на цій території, представники ромської національної меншини змушені були покинути свої домівки. За неофіційною статистикою неурядових організацій - це приблизно 9000 осіб, які виїхали на підконтрольну територію України, за цими ж даними – більше половини з них (55%) ромів-переселенців не були зареєстровані офіційно як внутрішньо переміщені особи (ВПО). Перепоною в цьому ставали як традиційні недовіра до органів державної влади, відсутність документів, які посвідчують особу, так і відсутність з боку органів державної влади “спеціальних дій”, направлених на допомогу ромам-переселенцям, які, вочевидь, ставали жертвами “множинної дискримінації” – відмову в наданні тимчасового притулку особам ромського походження, залучення правоохоронних органів для примусового виселення з місць тимчасового перебування. В ряді випадків вчасна допомога переселенцям з числа представників ромської національної меншини у Харківській, Запорізькій та інших областях надавалась завдяки втручанню представників неурядових організацій, які виконували функцію посередників між традиційно закритими ромськими громадами і органами влади, відповідальними за роботу з ВПО. В більшості випадків роми-переселенці стикалися з тими ж самими проблемами, що й інші ВПО: поселення в непристосовані для житла приміщення, брак гуманітарної допомоги та харчів. Експерти, тим не менше, звертають увагу на специфічність ряду проблем, які властиві саме ромському населенню, і які значною мірою погіршують їхнє становище: це і вже загадана вище проблема відсутності ідентифікаційних документів, і низький рівень грамотності ромського населення.

Міжнародні організації, які проводять оцінку гуманітарної ситуації, пов’язану з подіями на сході України, висловлюють ряд рекомендацій, окремо виділяючи ромів як вразливу групу. Так, про дотримання прав ромів-ВПО, і про необхідність вжиття додаткових заходів щодо цієї групи йдеться у резолюції ПАРЄ щодо України: “14.4. усунути випадки дискримінації осіб ромської національності без документів, що посвідчують особу, які нібито стикаються з труднощами під час реєстрації як ВПО;”. Про ромів як представників однієї з економічно вразливих національних груп йдеться в огляді УВКБ ООН “Основні проблеми у сфері захисту прав та рекомендації щодо ситуації в Україні”: “Переміщені особи ромськоі національності часто не в змозі стати на облік як ВПО через відсутність документів, що посвідчують особу, та реєстрації за місцем проживання, отже не можуть отримати доступ до урядових програм фінансової та соціальної підтримки». У листопаді 2015 року ОБСЄ ОДІПЛ “Контактний пункт рома і сінті” розробив ряд рекомендацій Уряду України, спрямованих на вирішення проблеми відсутності ідентифікаційних документів. Наразі інформації про початок впровадження цих рекомендацій на системному рівні з боку органів держави немає. Навіть ті переміщені роми, які мають документи, що посвідчують особу, часто не стають на облік як ВПО”. В рекомендаціях йдеться й про проблему дискримінації по відношенню до ромів переміщених осіб, зокрема, з боку органів державної влади і, часто з боку місцевого населення, що стає непереборною перешкодою для ромів у можливостях реалізувати своїм правам. Окремо вказується на наявність антиромської риторики у політичному дискурсі і у засобах масової інформації, особливо на територіях східної України, постраждалих від воєнних дій, наголошується на тому, що випадки фіксації злочинів проти ромів на ґрунті ненависті не припиняються. Все вищезгадане суттєво ускладнює можливості адаптації ромів-переселенців и стає причиною подальшої вимушеної міграції і поширенню проблеми безгромадянства.

В контексті системного вирішення проблем ВПО ромська національна меншина як вразлива група, яка піддається множинній дискримінації, також не виділяється. Натомість, як неодноразово стверджувалося на особистих зустрічах з представниками соціальних служб ряду областей під час моніторингових візитів, органи місцевої влади не вбачають потреби в додаткових заходах щодо ромів із подолання дискримінації і попередження маргіналізації, оскільки не розглядають цю національну меншину з точки зору соціальної вразливості, яка потребує спеціальних дій. Більша частина функцій з допомоги ромам, реалізації проектів, спрямованих на подолання упереджень і стереотипів залишається за представниками громадянського суспільства. Часто представники влади самі є носіями стереотипів, що, значною мірою, ускладнює взаємодію з ними із налагодження співпраці. За даними, організацій громадянського суспільства, які опікуються проблемами ромської національної меншини, жодних спеціальних програм щодо покращення доступу ромських громад до державних програм, направлених на допомогу ВПО, а також на попередження поширення мови ворожнечі щодо ромів не впроваджено ні на національному, ні на місцевому рівнях.

Антиромська риторика продовжує ширитися засобами масової інформації: “Повідомлення про ромів здебільшого зосереджують увагу на злочинності, насильстві та імміграції як загрозах суспільній безпеці.

Ромських жінок часто звинувачують в шахраистві, крадіжках та викраданні дітеи. Журналісти і засоби масової інформації лише частково усвідомлюють свою роль і внесок, якии вони роблять як у розпалюванні расизму та дискримінації, так й у боротьбі з ними”. Проблема із реагуванням на прояви мови ненависті в інтернет-ЗМІ лежить поза правовою площиною, адже інтернет-ЗМІ досі не є зареєстрованими юридичними особами, які несуть юридичну відповідальність. Відтак, часто єдиним інструментом впливу на ситуацію залишається громадський тиск і оперативне реагування з боку профільних неурядових організацій. Моніторинг інтернет-ЗМІ Закарпаття, області з найбільшою чисельністю ромів, зафіксував високий рівень нетерпимості по відношенню до ромів у цьому регіоні. За даними моніторингу всеукраїнських ЗМІ першу п’ятірку груп, по відношенню до яких протягом 2014 року мова ворожнечі застосовувалася найчастіше, “очолюють” “українці”, “росіяни”, “чеченці”, “темношкірі”, представники ЛГБТ-спільноти.

Виокремлення ромів як злочинної групи відбувається в тому числі й з боку працівників силових відомств. Випадки етнічного профайлінгу з боку правоохоронних органів неодноразово фіксувалися протягом останніх декількох років: в Одеській, Закарпатській і Черкаській областях (м. Золотоноша). Громадські активісти і ЗМІ (місцевий ресурс www.mukachevo.net) повідомляли про випадок незаконного вторгнення в помешкання ромів на території компактного поселення у м. Ужгород. Так, на сторінці у соціальній мережі Facebook керівник Департаменту ОБНОН публікує фото затриманих, порушуючи їхні права, в окремих випадках вказуючи і національність цих осіб (зокрема, ромську). Неурядові організації звернулися до Міністра внутрішніх справ з проханням дати публічну оцінку діям підлеглого і провести службове розслідування щодо правомірності його дій. Однак на момент підготовки звіту офіційної відповіді так і не було отримано. Досі невідомо про результати службового розслідування випадку несанкціонованого вторгнення в компактне поселення ромів у м. Золотоноша (Черкаська область) з боку місцевих правоохоронців 29 жовтня 2015 року. Міліціонери затримували жителів поселення чоловічої статі, без пояснень доставляли їх у районне відділення міліції. Після оперативного втручання з боку Офісу омбудсмана свавілля з боку міліції припинилося і затриманих ромів звільнено. Однак представники ромської громади міста зауважують, що погрози з боку міліціонерів на адресу ромів, вимоги не пересуватися окремими районами міста продовжували поступати.

Насильство проти ромів залишається проблемою. Жодного випадку офіційного розслідування насильницького нападу на представників ромської національної меншини немає. Один з конфліктів між громадою села Гельмязев у Черкаській області стався навесні 2014 року, в ході якого група селян напала на помешкання ромів, пошкодила майно і побила самих ромів. Міліція в момент конфлікту не втручалася. Жертви побиття з боку ромської громади, які звернулись по допомогу до правоохоронних органів, були змушені після численних погроз на їхню адресу з боку нападників забрати свої заяви, розслідування у справі припинено. Важливим є факт колективних погроз про виселення ромів з села. Після втручання у справу Офісу омбудсмана правоохоронці провели збори місцевих жителів і питання щодо виселення ромських родин було знято. Характерним є упереджений характер висвітлення теми у місцевих ЗМІ: “Подібний випадок далеко не перший на теренах Золотоніщини. Жителі райцентру щороку скаржаться на зухвалу поведінку ромської молоді, нерідко конфлікти трапляються і в навколишніх селах. В квітні 2014 року місцева преса, посилаючись на реліз Золотоніського міськрайвідділу МВС, повідомляла про стрілянину, вчинену двома представниками циганської громади на вулиці Лікарняній (район компактного проживання ромів), під час якої один з них отримав вогнепальне поранення”. Як і раніше, стаття 161 Кримінального кодексу України майже не використовується українським судочинством. За даними експертів, особи, винні у скоєнні злочинів, подібних до передбачених у статті 161 КК України, переслідуються за звинуваченням у хуліганстві. Варто зазначити, що роми самі нечасто звертаються до міліції по допомогу – причиною є низький рівень довіри до органів державної влади і, зокрема, до міліції (65% ромів ставляться до неї погано або «скоріше погано, ніж добре»).

Виконання п.12 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля по боротьбі з дискримінацією щодо рома. Вона повинна створити необхідні умови для їх соціальної інтеграції та їх рівного доступу до соціальних послуг, медичних послуг, трудової зайнятості, освіти та житла. Державі-учасниці слід усунути усі перешкоди, в тому числі адміністративні, щоб гарантувати видачу всім рома документів, що засвідчують особу, включаючи свідоцтва про народження, які їм необхідні для отримання доступу до їх основних прав. Їй слід виділити достатні ресурси для ефективного здійснення стратегії по захисту та інтеграції ромів».

Щодо реалізації державою своїх зобов’язань по відношенню до ромської національної меншини, варто відмітити, що на виконання Плану заходів до Стратегії соціального захисту ромської національної меншини в українське суспільство до 2020 року Кабінетом Міністрів України ухвалено відповідну постанову щодо створення Міжвідомчої робочої групи (МРГ), яка опікуватиметься зазначеним вище питанням. Дані кроки з боку держави варто вітати. Водночас, необхідно відмітити, що залишається відкритим питання належного функціонування цього колегіального органу, його відповідних повноважень і компетенцій. Зокрема, ухвалений кількісний склад робочої групи, а саме по 1 представнику від кожної обласної державної адміністрації, а також представників кожного з 13-ти профільних міністерств викликає сумніви в тому, що робоча група зможе функціонувати в ефективному робочому режимі: проводити регулярні збори, наради, оперативно вирішувати поточні питання. Водночас важливо зауважити, що до складу МРГ було включено представників ромської національної меншини, що відповідає міжнародним вимогам до реалізацій державних політик щодо представників національних меншин – забезпечення їхньої участі у процесах прийняття рішень.

Окремим пунктом варто виділити питання адміністрування даного колегіального органу, зобов’язання щодо якого покладено на Департамент з питань релігій і національностей Міністерства культури, не посилюючи при цьому кадрову і матеріальну потужності Департаменту. План заходів до Стратегії, ухвалений у 2013 році носить декларативний характер, не містить часових рамок виконання і звітних індикаторів. Фінансування для реалізації запланованих заходів на поточний бюджетний рік передбачено не було. Така ж ситуація не лише з національним, але й з регіональними (обласними) планами дій до реалізації Стратегії. Одним з перших завдань новоствореної МРГ має перегляд і вдосконалення діючих програмних документів з подальшим поданням їх на розгляд і затвердження КМУ, спираючись на реальні потреби ромської національної меншини, вивчені і проаналізовані під час проведення спеціальної оцінки потреб.

Держава також має врегулювати проблему виконання поставлених завдань на місцевому рівні, а саме: взаємодію між центральними органами виконавчої влади і органами влади на місцях. В умовах децентралізації, коли місцеві громади отримають більше повноважень і можливостей розпоряджатися місцевими коштами, роми як частина територіальних громад, зможуть отримати доступ до ресурсів з місцевих бюджетів, але за умови представленості їхніх інтересів в органах місцевого самоврядування і належного розвитку “ромського” громадянського суспільства. За інших обставин ізоляція ромів всередині громад може посилитися. Таким чином, центральні органи влади і виконавча влада на місцях має систематично і всебічно інформувати про наявність державної політики щодо ромів, національних і міжнародних зобов’язань України щодо належної її реалізації.

Зазначені необхідні кроки можуть бути ефективно реалізовані лише за умови належної інституційної спроможності відповідних державних органів. Проблема обмеженості компетенцій Департаменту, який на прикладі реалізації державної політики щодо ромів має вирішувати питання, які виходять за сферу компетенцій Міністерства культури, піднімають питання необхідності виокремлення у підпорядкування Кабінету Міністрів України окремої державної інституції, спроможною опікуватися ширшим колом проблем нацменшин: протидією дискримінації, доступом до освіти, медичної сфери, розробкою регуляторних політик у інших сферах.

Виконання п.13 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід вжити негайних і ефективних заходів для забезпечення оперативного розслідування випадків смерті в місцях позбавлення волі незалежним і безстороннім органом, а також винесення вироків і дисциплінарних санкцій, які б не були надмірно м'якими щодо винних осіб, і виплати відповідної компенсації сім'ям жертв».

Високий рівень смертності в пенітенціарних установах пов’язаний, в першу чергу, із неналежною організацією та здійсненням медичного забезпечення. Головними причинами цього є недостатнє бюджетне фінансування тюремної медицини, а також її адміністративне підпорядкування Державній пенітенціарній службі України (ДПтСУ), а не Міністерству охорони здоров’я. Персонал медичних частин пенітенціарних установ є підпорядкованим адміністрації цих установ. Крім того, частина цього персоналу є мілітаризованою, тобто має відповідні спеціальні звання «лейтенант/старший лейтенант/капітан …/полковник внутрішньої служби». Підпорядкованість медичного персоналу адміністрації пенітенціарних установ має також наслідком те, що він не є незалежним. Випадки неналежного поводження, катувань можуть залишатись незафіксованими, або зафіксованими неналежним чином, при цьому роль медичного персоналу у фіксуванні таких фактів зводиться нанівець. Повідомлення медичним персоналом про неналежне поводження чи умови тримання органів прокуратури, Офісу Омбудсмана також часто виявляється неможливим через залежний статус медиків.

Проблема перепідпорядкування пенітенціарної медицини залишається гострою. Міжнародні та національні правозахисні організації неодноразово закликати перепідпорядкувати пенітенціарну медицину під відповідальність Міністерства охорони здоров'я України. ДПтСУ протягом певного часу підтримувала таку ідею. Однак з часом відмовилася від неї, вказуючи на серйозну загрозу того, що ситуація з медичним забезпеченням в пенітенціарних установах досягне критичного рівня. Серед значної кількості факторів, які можуть призвести до цього, називались небажання звичайного медичного персоналу, який підпорядкований МОЗ, працювати у в’язницях за існуючу зарплату та ще й без надбавок за спеціальні звання, які має частина теперішнього в’язничного персоналу; фактичний перехід медицини в установах МОЗ на (неформальну) платну основу, що призвело б до того, що засуджені залишилися б взагалі без будь-якої можливості отримувати безоплатну медичну допомогу, в тому числі безкоштовні медикаменти.

В контексті вищезазначеного 03 вересня 2015 року, під час проведення в ДПтСУ круглого столу з питань забезпечення права на медичну допомогу, керівництвом ДПтСУ була озвучена потенційно компромісна позиція щодо підпорядкування пенітенціарної медицини. Йдеться про скасування підпорядкування персоналу медичних частин адміністрації пенітенціарних установ з одночасним залишенням пенітенціарної медицини у підпорядкуванні ДПтСУ. Таким чином, медична служба стала б окремою юридичною особою, не підпорядкованою адміністрації пенітенціарних установ, із власною бюджетною лінією фінансування. Разом з тим персонал медичних підрозділів установ був би підпорядкований лише медичному персоналу територіальних пенітенціарних адміністрацій, а він, у свою чергу - лише начальнику медичного відділу ДПтСУ, який залишався б підпорядкованим голові ДПтСУ. Представники громадських правозахисних організацій визнали допустимою презентовану модель як такою, що могла б стати перехідною.

Варто зауважити, що до Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини до 2020 року (Указ Президента №501/2015) були внесені пропозиції щодо розробки законопроекту про забезпечення незалежності медичної служби ДПтСУ на центральному та територіальному рівнях. Однак це положення Плану поки що не виконано.

15 червня 2014 року було прийнято спільний наказ Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», який по-новому врегулював надання медичної допомоги в пенітенціарних установах. Він викликав низку зауважень з боку громадянського суспільства, однак надіслані громадськістю зауваження до проекту Наказу не були враховані. Серед недоліків Наказу слід вказати зміст нового Переліку хвороб (що є практичною підставою для дострокового звільнення від відбування покарання), який виявився більш репресивним, ніж попередній Перелік. Так, в новому Наказі немає жорстокого переліку судинних захворювань головного та спинного мозку, через що звільнення в’язнів навіть з найбільш важкими судинними розладами виявляється проблемним. Те ж стосується хвороб органів кровообігу, менінгітів, розсіяного склерозу, туберкульозного ураження нервової системи, пухлин головного мозку. Також значно погіршилася норма про хвороби органів дихання - в новому Переліку зазначено, що поданню на звільнення підлягають усі хвороби органів дихання з легеневою недостатністю 3-го ступеню, тобто коли процес став вже незворотнім. В новому Переліку підставою для звільнення залишилося тільки висока ампутація верхніх або нижніх кінцівок, або поєднання високих ампутацій однієї верхньої і однієї нижньої кінцівок. Іншими словами, для того, щоб особу можна було звільнити з ув’язнення, потрібно, щоб була верхня ампутація двох кінцівок. Для рук це – вище ліктів і для ніг – вище колін. Виходить, що якщо у людини відсічені дві долоні і стопи, то цю людину не можна звільнити. Тобто людина без чотирьох кінцівок може залишатися в установі виконання покарань.

Виконання п.15 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід активізувати заходи з викорінення тортур і жорстокого поводження, забезпечити оперативне, ретельне і незалежне розслідування подібних актів, притягнення осіб, винних у скоєнні актів катувань та жорстоке поводження, до відповідальності відповідно до ступеня тяжкості вчинених ними діянь, надання ефективних засобів правового захисту жертвам, включаючи належну компенсацію. У першочерговому порядку державі-учасниці слід створити по-справжньому незалежний механізм розгляду скарг на застосування катувань або жорстокого поводження. Їй слід також внести поправки до Кримінального процесуального кодексу для забезпечення обов'язкового відеозапису допитів і продовжувати свої зусилля, спрямовані на оснащення місць позбавлення волі технічними засобами для ведення відеозапису з метою попередження будь-яких випадків застосування тортур та жорстокого поводження».

Загальна ситуація із дотриманням права на захист від катувань та жорстокого поводження

Не зважаючи на фактичне зменшення випадків катувань в міліції/поліції (з 980 тис. у 2001 році до 409 тис. у 2015 році), кількість випадків катування в Україні з боку правоохоронців є однією з найбільших у Європі.

За статистичними даними ЄСПЛ за 2015 рік, Україна посідає третє місце серед країн-членів Ради Європи за кількістю рішень, у яких було визнано порушення Україною статті 3. На основі повторюваності таких порушень ЄСПЛ було прийнято пілотне рішення по справі «Каверзін проти України», у якому було зазначено, що випадки катування правоохоронними органами є наслідком нормативно-правових недоліків та недоліків адміністративної практики державних органів щодо їх зобов’язань. ЄСПЛ зобов’язав Україну терміново реформувати правову систему, щоб забезпечити викорінення практики катування осіб, які тримаються під вартою, та забезпечити проведення ефективного розслідування таких випадків у кожній конкретній справі, в якій заявляється небезпідставна скарга про жорстоке поводження, та ефективне виправлення на національному рівні будь-яких недоліків такого розслідування.

Випадки застосування катування та жорстокого поводження в Україні головним чином трапляються під час затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, а також у місцях позбавлення волі по відношенню до осіб, які відбувають покарання. Гострою проблемою в Україні залишається також ненадання медичної допомоги затриманій особі та неналежні умови утримання під вартою, що теж прирівнюється до катування та жорстокого поводження.

Після 2013 р. в якості позитивних змін були прийняті наступні нормативно-правові акти:

1) Закон України «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів» від 8 квітня 2014 року з метою гуманізації умови відбування покарання у місцях позбавлення волі.

2) Закон України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року, яким було закладено основи формування професійного та кваліфікованого кадрового складу поліцейських. Законом передбачено залучення громадськості до розгляду скарг на дії чи бездіяльність поліцейських та запроваджені інстументи впливу на посадових осіб поліції – інститут прииняття резолюціі недовіри.

3) Національна стратегія у сфері прав людини від 25 серпня 2015 року, у якій сформовано план дій щодо протидії катуванням та жорстокому поводженню чи покаранню. Зокрема, запровадження інформаційних правоосвітніх кампаній у засобах масової інформації щодо недопущення катувань та жорстокого поводження в діяльності правоохоронних органів; розроблення законопроекту про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо скасування строків давності розслідувань злочинів, складовою яких є катування та/або жорстоке поводження; запровадження механізму ведення окремого статистичного обліку злочинів, які включають в себе елементи катування та забезпечення обов’язкової періодичної публікації таких статистичних даних та ін.

4) Закон України «Про державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року, у якому передбачено у термін до 20 листопада 2017 року створення незалежного механізму розслідування випадків катування та жорстокого поводження, вчинені працівниками правоохоронних органів.

Проте, співставляючи законодавчо закріплені гарантії та офіційні статистичні дані щодо реальної ситуації, можна зробити висновок, що правові норми не реалізуються на належному рівні. Можна лише стверджувати, що було створено законодавче підґрунтя, для реалізації якого необхідно виконання чіткого плану дій.

Серед досягнень у сфері протидії катуванням варто відзначити задовільну роботу офісу Уповноваженого з прав людини. Саме за ініціативою омбудсмена було ініційовано розслідування численних випадків катування та/або жорстокого поводження правоохоронними органами, особливо під час «Революції Гідності». Важливим досягненням є початок ефективної роботи системи безоплатної вторинної правової допомоги, що сприятиме зменшенню застосування катування та жорстокого поводження по відношенню до затриманої особи.

Недосконалість законодавства

Нормативні положення КК України стосовно застосування катування представниками правоохоронних органів не є повністю задовільними, а саме відсутня пряма відповідальність службових осіб за вчинення катування. Зазвичай таке порушення кваліфікується як зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 ККУ), перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (стаття 365 ККУ), примушування давати покази (стаття 373 ККУ). Незважаючи на існуючу у КК України статтю 127 «Катування», нею не передбачено прямої відповідальності службових осіб за вчинення такого правопорушення і, як правило, дана стаття не застосовується як доповнююча кваліфікація.

Наявність декількох статей, які схожі за складом злочину та які фактично дублюються, сприяє нечіткості тлумачення. Чисельні та повторювані положення передбачають, що визначення «катування» може мати різні значення у різних ситуаціях; тонкі відмінності передбачають, що деякі форми особливо жорсткого поводження розглядаються, як менш тяжкі, ніж інші. В результаті, прокурори мають можливість кваліфікувати катування та жорстоке поводження працівників правоохоронних органів як менш серйозне правопорушення і як наслідок застосовують м'якше покарання.

Значним недоліком КК України є недостатньо сувора санкція за катування, передбачена статтею 127 – позбавлення волі до п'яти років, що не відповідає тяжкості скоєного злочину. Адже таке покарання відносить катування до категорії злочинів середньої тяжкості, що суперечить встановленим міжнародним стандартам, відповідно до яких катування є тяжким злочином.

Неефективність розслідування

Незважаючи на прийняття у 2012 році нового Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, проблема неефективності розслідування заяв про катування та погане поводження з боку правоохоронців залишається невирішеною. Однією з причин є застосування правоохоронними органами обходу норм КПК.

Яскравим доказом такої негативної тенденції є розслідування подій під час «Революції Гідності» щодо незаконного застосування сили правоохоронцями у різних регіонах України. Досі не засуджено осіб, винних у скоєних злочинах. Першочергова затримка початку розслідування та його довготривалість призвела до втрати численних доказів та переховування від слідства відповідальних осіб. Відповідно до Звіту Міжнародноі дорадчоі групи (МДГ), створену Генеральним секретарем Ради Європи, розслідуванням подіи на Маидані є не ефективним. МДГ дійшла висновку, що у деяких важливих аспектах розслідуванню у кримінальних провадженнях стосовно подій на Майдані бракувало практичної незалежності, оскільки слідчий орган належав до того самого органу, що й особи під слідством. МДГ також вважає, що призначення деяких осіб після подій на Майдані на керівні посади в МВС сприяли втраті зовнішніх характеристик незалежності цього органу і слугували підриву віри громадськості у готовності МВС розслідувати злочини, вчинені під час Майдану.

Загальна ефективність проведення розслідування органами прокуратури є дуже низькою. Дуже часто прокурори у випадках надходження інформації про застосування катувань правоохоронцями надають доручення на проведення службових перевірок органам, дії яких оскаржуються. Україна неодноразово отримала зауваження від міжнародних організацій та представників громадянського суспільства про необхідність утворення незалежного органу з метою проведення слідства випадків катувань та жорстокого поводження правоохоронними органами.

Невиправдана затримка зі створення органу щодо розслідування злочинів правоохоронців

Незважаючи на ухвалення Верховною Радою Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року та затвердження його Президентом України, даний орган, на який покладено функцію слідства щодо правопорушення правоохоронними органами, досі не сформовано. Процес законодавчого закріплення та початку функціонування даного органу неодноразово відкладався. У відповідності до положень законодавства Державне бюро розслідувань повинно почати роботу у 2017 році. Така невиправдана затримка значно гальмує процес реформування системи протидії катуванням правоохоронними органами.

Приховування фактів катування та жорстокого поводження працівниками правоохоронних органів

У відповідності до положень КПК України, слідчий чи прокурор зобов’язаний невідкладно після отримання інформації про правопорушення внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Проте на практиці існує негативна тенденція недотримання таких вимог та відмова у внесенні відомостей до ЄРДР, наслідком чого є порушення права на справедливе офіційне розслідування випадків катування та жорстокого поводження правоохоронцями.

Заклади охорони здоров’я у разі звернення осіб з приводу тілесних ушкоджень, заподіяних, за їх повідомленнями, працівниками правоохоронних органів, повинні внести відомості до спеціального Журналу обліку осіб та негайно проінформувати органи внутрішніх справ (ОВС). Отримавши від закладу охорони здоров’я такі відомості, черговий по ОВС зобов’язаний забезпечити своєчасну їх реєстрацію у Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події (Журнал ЄО) та негайне реагування відповідно до законодавства. Однак результати перевірок, проведених Відділом спеціальних проваджень при Уповноваженому з прав людини, свідчить про системне ігнорування вимог законодавства як працівниками ОВС, так і органів прокуратури. Факти нанесення громадянам тілесних ушкоджень працівниками правоохоронних органів приховуються шляхом внесення неправдивих відомостей до Журналу ЄО. Органи прокуратури, які відповідно до чинного законодавства зобов’язані здійснювати прокурорський нагляд за діяльністю ОВС та проводити досудове розслідування кримінальних правопорушень, до яких причетні працівники правоохоронних органів, на такі порушення належним чином не реагують.

Правозахисники відмічають проблему внесення органами ОВС неправдивих даних щодо часу затримання особи, з метою вчинення катування чи жорстокого поводження у період до офіційної реєстрації затримання.

КПК України встановлено заборону обґрунтування судових рішень показаннями, наданими слідчому або прокурору, тобто письмовими протоколами відповідних слідчих дій, і отже, отримання письмових зізнань від затриманого не є доказом його винуватості, що істотно ускладнило завдання довести обвинувачення в суді. Разом з тим, отримання від особи під фізичним та/або психологічним тиском інформації, яка дозволить отримати докази злочину, зокрема, матеріальні, при незаконному її утримання під контролем офіцерів з моменту фактичного затримання і до часу офіційної реєстрації затримання, залишається достатньою мотивацією для застосування катувань в органах досудового розслідування.

Крім того, шляхом застосування фізичного та психічного насильства можна залякати затриманого, який потім під час побачення з адвокатом або відмовляється від нього або, побоюючись поганого поводження з боку офіцерів у майбутньому, вибирає позицію визнання провини.

Правоохоронці продовжують систематично порушувати такі процесуальні права затриманої особи, як інформування про право мати захисника і побачення з ним до першого допиту та повідомлення територіальних центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Низький рівень правової обізнаності працівників правоохоронних органів

Одним із чинників низької ефективності розслідування злочинів, скоєних правоохоронцями, є недостатній рівень їх правової обізнаності. Результати моніторингу установ МВС України, проведеного Національним превентивним механізмом, свідчать про вкрай низький рівень знань працівників МВС України чинного законодавства у сфері захисту прав людини. Зокрема, особи, які безпосередньо відповідають за затримання та тримання осіб, недостатньо обізнані з положеннями КПК України та Закону України «Про попереднє ув’язнення».

Недостатні ресурси для задовільного функціонування Національного превентивного механізму (НПМ)

Останні роки спостерігається негативна тенденція зменшення кількості візитів представників НПМ до місць несвободи, причина якої полягає в недостатності виділених ресурсів. Наявна чисельність осіб, залучених до діяльності Департаменту НПМ та недостатня фінансова підтримка держави унеможливлює охопити достатню кількість об’єктів моніторингу.

Ненадання медичної допомоги затриманим та ув’язненим особам та неналежні умови їх утримання

В Україні відмічаються часті випадки невчасного повідомлення правоохоронцями про необхідність надання затриманій особі медичної допомоги з метою приховування випадків катування та жорстокого поводження. Серед основних проблем також варто зазначити незадовільні санітарно-гігієнічні умови перебування ув’язнених у камерних приміщеннях через їхню переповненість, невідповідність встановленим санітарно-гігієнічним нормам (недостатність природного та штучного освітлення, рівня вентиляції), порушення температурного режиму, обмеження можливості перебування на свіжому повітрі, формальне проведення поточної дезінфекції тощо; несвоєчасність та неефективність лікувально-діагностичної роботи та профілактичних заходів з боку медичних працівників; стан протиепідемічної і лікувально-діагностичної роботи у випадках захворювання на туберкульоз; проведення діагностики і специфічного лікування захворювання на ВІЛ-інфекцію; неукомплектованість посад медичних працівників; недостатній кваліфікаційний рівень медичних працівників.

Відсутність ефективних засобів захисту в ув’язнених осіб

В Україні фактичною відсутній механізм подання та розгляду скарг від ув'язнених на дії адміністрації пенітенціарної служби. Як правило, такі скарги не приймаються або приймаються і нікуди не направляються. Засуджені, які скаржаться, піддаються тиску та погіршенню ставлення до них. Такий стан речей сприяє збереженню психологічної напруги у стосунках персоналу та в’язнів. Керівництво відомства не бачить проблеми у такому становищі і тому не налаштоване на зміни у цій сфері. Відсутність ефективної процедури подання скарг блокує можливості ув’язнених своєчасно інформувати про випадки жорстокого поводження та протидіяти їм. Тож в Україні у цій сфері прогрес практично відсутній.

Недоліки у використанні технічних засобів нагляду

Велике значення для попередження жорстокого поводження в пенітенціарних установах має застосування технічних засобів, однак чинне законодавство та практика має суттєві недоліки з цього питання. Відповідно до частини 3 статті 103 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) перелік технічних засобів нагляду та контролю має бути визначено у підзаконних нормативно правових актах, крім того, у цих же актах має бути визначено і порядок їх використання. На сьогодні таких документів не існує.

З огляду на це, у Розпорядженні Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2015 р. № 1393-р «Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року» визначений такий захід як «Розроблення та затвердження нормативно-правового акту щодо використання технічних засобів нагляду і контролю в місцях перебування засуджених та осіб, узятих під варту, із забезпеченням належних гарантій від необґрунтованих обмежень права на приватність». Таким чином, Уряд України зобов’язаний розробити новий документ щодо використання технічних засобів.

Разом з тим розробка та прийняття такого документа не гарантуватиме того, що на практиці його положення будуть активно використовуватись для цілей фіксування застосування сили чи спецзасобів, а також проведення обшуків адміністрацією установи. По-перше, законодавство не закріплює обов’язкового використання технічних засобів при обшуках, застосуванні сили чи спеціальних засобів. По-друге, впровадження застосування портативних засобів відеозапису вимагає значних фінансових вкладень з боку держави.

Виконання п.16 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід продовжувати свої зусилля із запобігання та викорінення торгівлі людьми, в тому числі шляхом ефективного здійснення вже прийнятих існуючих відповідних правових та політичних рамок, а також шляхом співпраці з сусідніми країнами. Їй слід забезпечити ретельне розслідування випадків торгівлі людьми, притягнення до відповідальності винних і надання жертвам належної медичної допомоги, безкоштовної соціальної і правової допомоги, а також відшкодування збитків, включаючи реабілітацію. Державі-учасниці слід також забезпечити доступність правових альтернатив жертвам, які можуть зіткнутися з нестатками і помстою у випадку висилки».

В Україні присутні усі форми торгівлі людьми: трудова експлуатація, жебрацтво, тощо. Група експертів з протидії торгівлі людьми Ради Європи (GRETA), за результатами моніторингу виконання Україною положень Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми у 2014 році, рекомендувала підвищити ресурсне забезпечення протидії торгівлі людьми; посилити координацію діяльності з протидії торгівлі людьми; продовжувати розвивати співпрацю з організаціями громадянського суспільства; забезпечити регулярне навчання фахівців, які, ймовірно, контактуватимуть із потенційними постраждалими особами; підвищити доступ постраждалих осіб, особливо дітей, до передбаченої законодавством допомоги; вжити заходів для зменшення особливої вразливості до торгівлі людьми груп, що перебувають у несприятливих соціальних та економічних умовах. Ці зауваження залишаються актуальними.

У 2013 році був прийнятий наказ  Мінсоцполітики «Про затвердження Стандартів надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми, надання послуг із соціальної інтеграції та реінтеграції осіб та дітей, які постраждали від торгівлі людьми».

У 2014 році розроблено проект наказу Мінсоцполітики «Про затвердження Порядку моніторингу діяльності суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми», проте станом на 05.02.2016 наказ не затверджено. Загалом, розробка та прийняття нормативно правових актів щодо протидії торгівлі людьми відбувається дуже повільно.

У 2015 році закінчився термін реалізації Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми. 07.10.2015 розпорядженням Кабінету Міністрів України за № 1053 схвалена Концепція Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року, але сама програма досі не прийнята.

Ретельне розслідування випадків торгівлі людьми, притягнення до відповідальності винних

З метою ефективної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми, створено Національний механізм взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми (ст.13 Закону України «Про протидію торгівлі людьми»). Особа, яка вважає себе постраждалою від торгівлі людьми, має право звернутися до місцевої державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, та до органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод (ст. 14). Встановлюється статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми на строк до двох років (ст.15). Постраждала особа отримує одноразову матеріальну допомогу у розмірі прожиткового мінімуму для відповідної категорії осіб.

З 2012 по 2015 рр., за даними Міністерства соціальної політики, статус постраждалих від торгівлі людьми надано 154 особам. У 2015 р. кількість статусів більша у три рази за попередній рік (27 у 2014 р. та 83 у 2015 р.). За даними представництва Міжнародної організації з міграції в Україні (МОМ) їх кількість набагато більша: з 2000 по 2015 рр. налічувалося 11 тис. 695 українців, постраждалих від торгівлі людьми, з яких 740 осіб виявлено у 2015 р. МОМ щороку ідентифікує близько 1 тис. громадян України, які постраждали від торгівлі людьми.

У 2015 році було відкрито понад 100 кримінальних проваджень з приводу торгівлі людьми, з яких понад 80 справ направлено до суду. 97 осіб визнано потерпілими, з яких 58 жінок. Для порівняння: у 2010 р. було відкрито 337 справ. Ця тенденція пов’язана з чисельними та не завжди ефективними реорганізаціями Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаним з торгівлею людьми МВС України.

Разом з тим, не передбачено можливість притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності. Вчинення юридичною особою торгівлі людьми не є підставою для позбавлення юридичної особи ліцензії на здійснення зазначеного в ній виду діяльності (перевізники, туристичні кампанії тощо).

Надання жертвам належної медичної допомоги, безкоштовної соціальної і правової допомоги, а також відшкодування збитків, включаючи реабілітацію

Законодавство містить достатньо норм для захисту прав постраждалих, але є і зауваження, наприклад щодо відсутності механізму з’ясування безпечності повернення особи до країни походження, про що зазначено у зауваженнях до сьомої періодичної доповіді України з виконання Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Проблемою в наданні допомоги є відсутність мережі спеціалізованих установ для постраждалих. Сьогодні постраждала особа може отримати тимчасовий притулок у центрах соціально-психологічної реабілітації, які, втім, відсутні у Вінницькій, Київській, Полтавській, Харківській, Херсонській областях. В Донецькій та Луганській областях заклади не мають змоги приймати постраждалих, адже знаходяться на тимчасово окупованій території.

Є складнощі з доступом до спеціалізованих закладів: обмеження віку 35 роками, наявність реєстрації при прийнятті до центрів тощо. Існує проблема з компенсацію та відшкодуванням шкоди потерпілим від торгівлі людьми. Одним із можливих способів вирішення цієї проблеми є створення Фонду компенсацій в Україні. Але це питання сьогодні не розглядається.

Проблемою також є незначна кількість офіційно ідентифікованих осіб, постраждалих від торгівлі людьми. Це пов’язано, з одного боку, з неволодінням працівниками поліції, прокурорами, адвокатами, суддями особливостями здійснення кримінального провадження щодо торгівлі людьми, з іншого боку, із недостатньою кількістю соціальних працівників, частою зміною структурних підрозділів, які відповідають за цей напрямок. Водночас, кількість дзвінків на Національну „гарячу лінію” Центру «Ла Страда-Україна»з питань попередження торгівлі людьми зростає: у 2012 р. – 519 дзвінків, у 2014 р. - 564 дзвінка.

Координація діяльності у сфері протидії торгівлі людьми

Для координації діяльності у сфері протидії торгівлі людьми створена Міжвідомча рада з питань сім'ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми, положення про яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2007 № 1087. Проте з 2010 року, не зважаючи на активну позицію громадських організацій, не відбулося жодного засідання Міжвідомчої ради.

У 2014 р. організаціями «Ла Страда-Україна», «Школа рівних можливостей»,  «Розрада», "Віра. Надія. Любов", Інформаційно-консультаційним жіночим центром, Центром правових та політичних досліджень «ДУМА» та іншими організаціями створена незалежна моніторингова група з протидії торгівлі людьми. Членами групи у 2014 р. проведені дослідження з питань комерційної експлуатації дітей. Проте їх моніторингова діяльність не підтримується донорами і державою.

Національною тренерською мережею «Ла Страда-Україна» проведено у 2014 році 182 заходи з питань профілактики торгівлі людьми, а в 2015 р. їх кількість перевищила 2 тис. заходів (визначення причини поширення торгівлі людьми, шляхи потрапляння громадян у ситуацію торгівлі людьми, законодавчий аспект, надання допомоги постраждалим від торгівлі людьми тощо). З метою попередження торгівлі людьми та розширення доступу осіб, які постраждали від торгівлі людьми у 2015 році за підтримки Координатора проектів ОБСЄ стартувала зовнішня інформаційна кампанія з розміщенням номерів телефонів Національної „гарячої лінії” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації організації «Ла Страда-Україна».

З метою моніторингу виконання Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми щороку за участю представників МОМ, Координатора проектів ОБСЄ в Україні, Центру «Ла Страда-Україна», Мінсоцполітики, МВС, МОН, МОЗ здійснюються моніторингові візити до регіонів України. У 2015 році з такими візитами відвідано Львівську, Тернопільську, Дніпропетровську, Волинську, Рівненську, Житомирську, Одеську області.

З метою посилення координації заходів з попередження та інформування населення в Україні створена Всеукраїнська коаліція з протидії торгівлі людьми, до якої увійшло близько 30 представників громадських організацій.

Нові тенденції у сфері протидії торгівлі людьми

Після анексії АР Крим та окупації частини територій Донецької та Луганської областей постала нова проблема - внутрішньо переміщені особи (ВПО), які також є групою ризику щодо торгівлі людьми. Станом на 01.02.2015 кількість ВПО становить 1 млн. 704 937. В умовах відсутності достовірної інформації експерти «Ла Страда-Україна» взяли участь у проведенні навчання для представників спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні з питань ідентифікації осіб, які постраждали від торгівлі людьми серед внутрішньо переміщених осіб.

Представництво МОМ виявило дев’ять випадків торгівлі людьми (або спроб торгівлі людьми) серед ВПО та надала допомогу трьом особам, які постраждали від тортур і примусової праці на тимчасово окупованих територіях Донбасу.

Враховуючи те, що ВПО особливо потребують підвищення обізнаності щодо запобігання торгівлі людьми, організацією «Ла Страда-Україна» у 2015 р. проведено дослідження «Оцінка ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми для внутрішньо переміщених осіб в Україні». 19% опитаних ВПО зазначили, що їм відомі випадки торгівлі людьми. 10,8% опитаних жінок сказали, що готові шукати роботи за кордоном: в Росії, Польщі, Німеччині, Італії. 7,8% готові працювати за кордоном на будь-яких умовах. 31,7% опитаних мали досвід нелегального працевлаштування в Україні, 8,7% - за кордоном.

Виконання п.17 Заключних зауважень

Центр політико-правових реформ

01001, м. Київ, вул. Хрещатик 4, оф. 13

e-mail: centre@pravo.org.ua

«Державі-учасниці слід гарантувати, щоб судді не піддавалися яким би то не було формам політичного впливу в процесі прийняття рішень та щоб процес здійснення правосуддя носив прозорий характер. Державі-учасниці слід прийняти закон, який передбачає ясні процедури і об'єктивні критерії просування по службі, тимчасового та повного відсторонення від посади суддів. Їй слід гарантувати, щоб органи прокуратури не брали участь в ухваленні рішень про дисциплінарні заходи щодо суддів і щоб судові дисциплінарні органи не контролювалися виконавчою владою і не піддавалися якому б то ні було політичному впливу. Державі-учасниці слід забезпечити, щоб кримінальне переслідування відповідно до статті 365 Кримінального кодексу в повній мірі відповідало вимогам Пакту».

За часів Президента Януковича внаслідок так званої «судової реформи» 2010 р. значно посилилася залежність судів і суддів від політичної влади,передусім від Адміністрації Президента. Остання здобула можливість впливати на будь-якого з майже 9 тис. суддів через підконтрольні ключові кадрові органи – Вищу раду юстиції і Вищу кваліфікаційну комісію суддів, вплив на формування органів суддівського самоврядування, використання механізмів дисциплінарної відповідальності та переведення суддів. Іншим важелем впливу на суддів була Генеральна прокуратура. Режим В. Януковича широко використовував суди для вирішення політичних проблем (для усунення опонентів, відстрочення виборів мера у столиці та депутатів міської ради). Через адміністративні суди влада забороняла велику кількість мирних зібрань з надуманих підстав.

З перемогою Революції гідності на початку 2014 р. питання якісних змін у судочинстві стало ключовим. Для цього існують всі передумови: відхід від авторитарного режиму; надзвичайна поширеність корупції у судовій системі; викривлена система цінностей у більшості діючих суддів; тотальна недовіра населення та бізнесу до них; потреба в ефективних механізмах захисту прав; необхідність спрощення судової системи і втілення європейських стандартів; запит суспільства і задекларована політична воля провести реформу.

У процесі реформування правосуддя нова влада здебільшого враховує європейські стандарти і рекомендації, але повноцінне їх урахування вимагає внесення змін до Конституції. Законодавчі зміни не вирішили головного – судова система і далі залишається корумпованою, залежною від політичних органів та олігархів. Немає особливого прогресу в люстрації суддів, незважаючи на ухвалені закони. Спостерігається величезний опір судової системи, враженої корупцією, будь-яким змінам та спробам звільнити суддів.

Тому наразі надзвичайно важливим є оновлення суддівського корпусу – щонайменше в судах вищого рівня через прозорий конкурс на кожну суддівську посаду. Без оновлення суддівського корпусу є ризик, що утворена відповідно до європейських стандартів Вища рада юстиції, де більшість становитимуть судді, обрані суддями, лише відтворюватиме судову систему з усіма її вадами – політичною слухняністю, корумпованістю, низьким рівнем довіри до суду, круговою порукою, безвідповідальністю тощо. Без нової генерації суддів не досягнуть жодного результату реформи прокуратури, поліції, антикорупційна реформа, оскільки зусилля цих органів розбиватимуться об несправедливість судової системи.

Першою спробою комплексної реформи правосуддя стало ухвалення 12 лютого 2015 р. ініційованого Президентом Порошенко Закону «Про забезпечення права на справедливий суд». Серед його переваг: запровадження конкурсного порядку добору суддів на всі посади; збільшення часу спеціальної підготовки майбутніх суддів; започаткування конкурсного порядку формування Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів; забезпечення прямого оскарження рішень вищих судів до Верховного Суду і розширення підстав для такого оскарження; урахування в кар’єрі судді його попередньої діяльності, різнопланова інформація про яку акумулюється в суддівському досьє; запровадження системи регулярної оцінки суддів різними суб’єктами, у тому числі представниками громадськості за результатами моніторингу судових процесів; посилення змагальності дисциплінарної процедури і запровадження шести дисциплінарних стягнень замість двох; запровадження простішої системи органів суддівського самоврядування; надання можливості вести відеозапис засідань без спеціального дозволу суду; включення до реєстру судових рішень текстів усіх судових рішень і окремих думок суддів.

Однак основним недоліком Закону є збереження політичного впливу на суддів. Повноваження щодо остаточного вирішення питання призначення, кар’єри і звільнення судді надалі залишаються під контролем політичних органів – Президента і Парламенту. Також нечітко сформульовано підстави для звільнення судді за порушення присяги, деякі з них є абстрактними, що, як і раніше, може бути використано вже новою владою з метою «прибирання» нелояльних суддів.

Негативно позначається на незалежності суддів відсутність специфічних критеріїв для кваліфікаційного оцінювання суддів судів різних рівнів при вирішення питання кар’єрного зростання; збережено положення, які узалежнюють суддів від органів місцевого самоврядування (забезпечення службовим житлом) та служби безпеки (доплати за допуск до державної таємниці) тощо. Новий закон також зберіг підзаконне регулювання правил розподілу справ, що не лише зберегло, а й відкрило нові можливості для «ручного» режиму розподілу справ головами судів.

З метою очищення суддівського корпусу Закон передбачив проведення кваліфікаційного оцінювання всіх суддів. Протягом півроку мало бути проведено кваліфікаційне оцінювання усіх суддів Верховного та вищих судів. Але станом на початок лютого 2016 р. воно навіть не розпочалося, оскільки Рада суддів загальмувала процес погодження методики оцінювання. Більше того, Рада суддів ініціювала звернення до Конституційного Суду, аби визнати звільнення судді за наслідками оцінювання неконституційним, що також виглядає як протидія будь-яким спробам очистити суддівських корпус.

Для повноцінної судової реформи, які б відповідала міжнародним стандартам також необхідно внести зміни до Конституції. Проект Закону про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), розроблений Конституційною комісією при Президентові України, утілив низку європейських стандартів щодо безстрокового призначення суддів; усунення Парламенту від призначення і звільнення суддів; запровадження такого складу ВРЮ, де більшість становитимуть судді, обрані суддями; обмеження суддівського імунітету до функціонального; звуження функцій прокуратури тощо. З метою очищення суддівського корпусу передбачається, що усі судді мають пройти оцінювання, за результатами якого їх може бути звільнено. У разі ліквідації або реорганізації суду суддя може подати заяву про відставку або пройти конкурсний відбір. Водночас, у законопроекті збережено й певні негативні положення: політичний механізм призначення Генерального прокурора, запровадження монополії адвокатури на представництво в судах (за винятком трудових, соціальних та деяких інших "малозначних" справ). 2 лютого 2016 р. проект було попередньо схвалено Парламентом. Однак основні рішення очевидно будуть відкладені до остаточного прийняття та ухвалення імплементаційних законів.

Стосовно рекомендації Комітету про необхідність забезпечення відповідності кримінального провадження вимогам Пакту (щодо кримінального переслідування окремих політиків, обвинувачених за часів президентства Януковича у перевищенні влади і службових повноважень), то слід зазначити, що на той час рішення про засудження колишніх посадовці були ухвалені на підставі Кримінального процесуального кодексу 1960 р. Згодом, у 2012 р. був ухвалений новий КПК, який визнаний Радою Європи таким, що повністю відповідає європейським стандартам в частині справедливості провадження. На додаток до цього, у аналогічних до справи Тимошенко провадженнях передбачено, що вони розглядаються обов'язково колегією з 3-ох суддів, які перебувають на посаді судді не менше 5-ти років (п.1 ч. 9 ст. 31 КПК).

Водночас справа Ю. Тимошенко і Ю. Луценка стали прикладом вибіркового, політично-мотивованого, кримінального переслідування. Ця проблема для системи кримінальної юстиції України є досі актуальною, внаслідок нереформованості судової влади і органів прокуратури.

Ухвалення 12 лютого 2015 р. нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не вирішило проблеми залежності судів від політичної влади. А новий Закон України «Про прокуратуру», ухвалений 14 жовтня 2014 р., досі повністю не набрав чинності, що має наслідком відсутність повноцінної реформи органів прокуратури.

Проблема політично-мотивованого засудження лідерів опозиції була вирішена таким чином: Юрій Луценко помилуваний Указом Президента України від 7 квітня 2013 р., а Юлія Тимошенко – звільнена з місць позбавлення волі на підставі Постанови Верховної Ради України «Про виконання міжнародних зобов’язань України щодо звільнення Тимошенко Ю.В.» від 22 лютого 2014 р. (одразу після завершення Революції гідності).

Виконання п.19 Заключних зауважень

Загальна характеристика

В Україні достатньою мірою свободу релігії можуть реалізувати громадяни усіх віросповідань. Національне законодавство дозволило створити сприятливі умови для розвитку діяльності та щорічного зростання кількості релігійних організацій в усіх областях Україні. Виключенням із загальнодержавного контексту є лише ті території України, які стали об’єктами агресії з боку Російської Федерації та місцем бойових дій із залученням російських військ та зброї – Автономна Республіка Крим та частина Донецької та Луганської областей. На цих територіях окрім свободи думки, совісті та релігії фактично перестали забезпечуватися й інші загальноприйняті у демократичному світі фундаментальні права і свободи людини.

Від лютого 2014 року та дотепер події, пов’язані з окупацією та анексією Російською Федерацією українського півострову Крим, призвели до релігійно-вмотивованих переслідувань священнослужителів, окремих віруючих та цілих релігійних громад на півострові. Об’єктами утисків стали усі, хто сприймався окупаційною владою як загроза для реалізації плану захоплення півострова через проукраїнську позицію їх особисто або відповідних конфесій. З погрозами, побиттям та навіть тортурами з боку проросійських структур зіткнулися священнослужителі та мешканці Криму, які належать до Української православної церкви Київського Патріархату, Української греко-католицької церкви, Армії Спасіння та деяких протестантських церков, а також представники кримськотатарського народу, які переважно сповідують іслам. Запровадження російського законодавства на території Криму поглибило утиски свободи релігії, до яких додались незаконні обшуки, накладення штрафів, вилучення обладнання та релігійної літератури, що відбувається на підставі звинувачень в екстремізмі чи тероризмі. Крім цього, з проблемами перереєстрації згідно вимог законодавства Російської Федерації, які серед іншого передбачають обов’язкове прийняття російського громадянства для засновників, стикнулися майже усі релігійні організації Криму.

Продовження російської агресії проти України через політичну, військову та інформаційну підтримку сепаратистів в окремих територіях Донецької та Луганської областях на сході України супроводжувалося активним використанням релігійного чинника. Московська православна доктрина «Руський світ» стала штучним ідеологічним підґрунтям для мобілізації проросійських сил, радикалізації та ще більшого розпалення конфлікту. В результаті, починаючи з березня 2014 року, релігійні переслідування у контрольованих проросійськими силами містах на сході України набули жахливих масштабів та форм – погрози, побиття, катування та вбивства релігійних діячів і віруючих, захоплення культових та інших споруд.

У зоні російської військової агресії на сході України під загрозою для свого життя та здоров’я опинилися майже усі християнські громади та релігійні діячі, за виключенням Української православної церкви (Московського патріархату) та деяких інших. Станом на лютий 2016 року в окремих районах Донецької та Луганської областей під контролем проросійських сил залишаються біля 20 захоплених ними храмів, молитовних будинків, духовних навчальних закладів і реабілітаційних центрів. Релігійні організації як власники позбавлені доступу до цих культових споруд, які тепер використовуються не за призначенням та в окремих випадках самовільно перепрофільовані бойовиками під військові цілі.

Наявні проблемні питання

Особливе занепокоєння викликає практика порушення права громадян на заміну військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою на підставі релігійних переконань, закріпленого у статті 35 Конституції України. Протягом 2014-2015 років, у зв’язку з російською агресією, в Україні тривала мобілізація цивільного населення на військову службу. Однак мали місце факти мобілізації до війська не тільки діючих священнослужителів, але й навіть тих віруючих громадян, які раніше вже проходили альтернативну службу замість строкової та вже довели уповноваженим органам держави наявність у них релігійних переконань, що не дозволяють їм захищати суверенітет держави зі зброєю у руках.

Суттєві обмеження конституційного права громадян на альтернативну (невійськову) службу проявляються у наступному:

Зазначене право передбачене лише стосовно строкової військової служби та зовсім не регламентовано в умовах мобілізації на військову службу, яка проходить в Україні з березня 2014 року без оголошення військового стану;

Право на альтернативну службу передбачене статтею 35 Конституції України лише за релігійними переконаннями, обмежуючи у цьому праві тих, хто має нерелігійні переконання, засновані на міркуваннях совісті;

Законодавство України не передбачає можливості переходу на альтернативну (невійськову) службу для тих військовослужбовців, які набули релігійні переконання під час проходження строкової служби або після мобілізації до військових формувань;

Стаття 5 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачає, що “окремі посади працівників Збройних Сил України можуть комплектуватися громадянами, які проходять альтернативну (невійськову) службу”, що суперечить сутності альтернативної служби як невійськової, тобто цивільної служби, яка повинна проходити поза лавами будь-яких військових формувань.

Протягом останніх двох років Уряд України не вжив належних заходів до якнайшвидшої розробки та прийняття законодавчих змін відповідно до міжнародних стандартів, які б забезпечили достатнє законодавче регулювання альтернативної (невійськової) служби під час мобілізації.

Віруючі та релігійні організації досі зазнають перешкод у реалізації права на публічні мирні зібрання, гарантованого статтею 39 Конституції України. Положення частини 5 статті 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» обмежують це право необхідністю отримання дозволів у місцевої влади, до того ж, за 10 днів до бажаної дати проведення мирного зібрання. Ця норма, незважаючи на її пряме протиріччя Конституції України, обумовила системні порушення прав людини в цій сфері протягом останніх 20 років.

Законодавчі процедури щодо набуття релігійною організацією статусу юридичної особи, внесення змін до зареєстрованих статутів, припинення юридичної особи залишаються нечіткими, мають правові колізії, а в окремих аспектах – не врегульовані зовсім. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» та норми суміжних законодавчих актів потребують взаємного узгодження та вдосконалення задля більшої чіткості, однозначності в тлумаченні та практичному застосуванні.

Виконання п.21 Заключних зауважень

«Державі-учасниці слід забезпечити, щоб громадяни повною мірою користувалися своїм правом на свободу зібрань. Державі-учасниці слід прийняти закон, який регулює свободу зібрань та передбачає лише такі обмеження, які відповідають суворим вимогам статті 21 Пакту».

Зважаючи на проблему правової невизначеності проведення мирних зібрань, Пленум Вищого адміністративного суду України 22 травня 2015 року ухвалив рішення звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України стосовно необхідності правового врегулювання відносин щодо реалізації права на мирні зібрання.

07 грудня 2015 року група народних депутатів України (Немиря Г.М. та інші) зареєстрували проект № 3587 Закону про гарантії свободи мирних зібрань, який фактично є дещо зміненою редакцією попереднього законопроекту на цю тему, зареєстрованого у Верховній Раді України VII скликання за № 2508а. Цей законопроект був підданий різкій критиці з боку громадськості та незалежних профспілок. Водночас, 11 грудня 2015 року інша група народних депутатів (Луценко І.В. та ін.) зареєстрували за № 3587-1 альтернативний законопроект, яким пропонується запровадження значно більш ліберального та менш обтяжуючого регулювання здійснення права на свободу зібрань. Наразі обидва законопроекти перебувають на опрацюванні у профільному комітеті парламенту.

Дещо раніше, 17 березня 2015 року, був зареєстрований проект № 2391 Закону про внесення змін до КУпАП щодо запобігання безпідставному притягненню до відповідальності громадян за участь у мирних зібраннях. Проект закону передбачає зміну диспозиції ст. 185-1 КУпАП (порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій), встановлюючи адміністративну відповідальність за організацію або проведення зібрань всупереч встановленій судом забороні, а також ліквідацію ст. 185-2 КУпАП (створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій), яка на практиці майже не застосовується. Проте й цей законопроект досі опрацьовується депутатами.

Одночасно 09 лютого 2015 року була зафіксована законодавча ініціатива № 2073 щодо обмеження свободи мирних зібрань на території проведення АТО. Проект передбачав право місцевих державних адміністрацій забороняти мирні зібрання у зоні АТО, мотивуючи це тим, що мирні зібрання у зоні проведення АТО можуть стати мішенню. Після тривалої критики з боку правозахисників парламентський комітет відхилив зазначений законопроект.

Через відсутність спеціалізованого закону щонайменше у 33 містах України протягом багатьох років продовжують існувати акти органів місцевого самоврядування, які встановлюють порядок організації та проведення зібрань, визначають термін сповіщення, вводять додаткові обмеження всупереч ст. 39 Конституції України та рішенням органів судової влади. Оскарження дій місцевої влади ускладнюється тим, що Вищий адміністративний суд України при розгляді спірних питань продовжує ігнорувати рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та вважати чинним на території України Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306-ХІ «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР».

Через військовий конфлікт, існування великої кількості парамілітарних груп та значної кількості нелегальної зброї в Україні спостерігається загальна тенденція щодо збільшення рівня насильства на мирних зібраннях, радикалізації протистоянь ідей та дефіцит необхідних заходів з боку правоохоронних органів. Відсутнє нормативно-правове регулювання діяльності поліції у сфері гарантування права на свободу зібрань, що становить потенційну загрозу з огляду на те, що ні рядові поліцейські, ні їх керівники не знайомі з практикою ЄСПЛ та ОБСЄ з цього питання.

Достовірної офіційної статистики кількості проведених мирних зібрань в Україні не існує. Офіційні дані Державної служби статистики України щодо кількості проведених громадськими об’єднаннями мирних зібрань не витримують критики, оскільки формуються на підставі звітів, які подаються до органів статистики самими громадськими об’єднаннями. МВС України та Національна поліція України статистику мирних зібрань не ведуть.

Рекомендації, що надаються експертами неурядових організацій:

Методологія оцінювання

Ранг рекомендованих дій

Мінімальні дії (Minimal action) – «вивчити досвід/кращі практики інших країн», «звернутися за отриманням технічної допомоги», «відшукати необхідні ресурси», «звернутися за інформаційною підтримкою»

Дії щодо продовження (Continuing action) – «продовжити роботу», «забезпечити постійне виконання», «вимагати постійного оновлення»

Дії щодо розгляду змін (Considering action) – «розглянути питання щодо реформи законодавства», «проаналізувати можливі наслідки», «провести експертизу законопроекту», «вивчити можливі перспективи»

Дії загального характеру (General action) – «посилити захист прав», «гарантувати дотримання принципів», «вжити заходів для розвитку», «підтримати ініціативи щодо»

Спеціальні дії (Specific action) – «створити незалежний орган розслідування», «внести зміни до ЗУ «Про прокуратуру», «визнати юрисдикцію МКС»

Оцінка

невідкладна: вимагає термінового виконання

важлива: потребує прийняття заходів найближчим часом

стала потреба: має бути забезпечена сталість виконання

обумовлена: може/має бути виконана після вжиття інших заходів, які є першочерговими; які дають змогу виконати рекомендацію тощо

неактуальна: неактуальна, виконана повністю

№ Зміст рекомендації Ранг (1-5) Оцінка

У сфері доступу до справедливого судочинства Забезпечити включення тем, присвячених вивченню положень Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права, до навчальних програм для суддів і працівників апаратів судів, а також працівників правоохоронних органів 1 стала потреба

Забезпечити виконання рішень органів ООН, зокрема через створення законодавчих механізмів для перегляду судових рішень національних судів у зв’язку з ухваленням рішення Комітету ООН з прав людини у якому встановлено порушення Україною Пакту 5 невідкладна

Забезпечити незалежність судової влади від політичної влади та створити дієвий механізм запобігання тиску на суд через запровадження гарантій для суддів, які повідомляють про факти тиску та притягнення до відповідальності осіб, які чинять тиск 5 невідкладна

Створити єдиний незалежний орган щодо вирішення питань кар’єри і дисципліни суддів, який одночасно є органом суддівського самоврядування, до складу якого входить більшість суддів, обраних самими суддями 5 обумовлена (виконання перед утіленням вимагає значного оновлення суддівського корпусу)

Запровадити прозорий та чесний конкурс на зайняття посад суддів у новостворених (реорганізованих) судах, у яких зможуть взяти участь як чинні судді, так і інші фахівці в сфері права. Доброчесність, репутація, професійні досягнення мають стати ключовими критеріями для добору нових суддів 5 невідкладна

Змінами до законодавства забезпечити чітке формулювання підстав для звільнення судді з посади 5 невідкладна

Визначити на рівні закону, а не підзаконного акту, правила розподілу справ 5 невідкладна

Внести зміни до законодавства, які передбачать можливість зменшення строку тюремного ув’язнення як компенсацію за встановлення порушень Пакту 5 важлива

У сфері протидії дискримінації та расизму Держава має посилити інформаційно-просвітницьку роботу з протидії ксенофобії і дискримінації, зокрема розробити і впровадити додаткові програми моніторингу і контролю за поширенням мови ненависті у ЗМІ та офіційних джерелах масової інформації, вивчивши для цього досвід і кращі практики інших країн, віднайшовши ресурси для реалізації таких програм. 4 стала потреба

Вдосконалити Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 61) 5 невідкладна

Внести зміни до Кримінального кодексу України з метою забезпечення покарання за злочини, скоєні з мотивів гомофобії, а саме – до ст. 67, п. 2 ст. 115, п. 14 ст. 121, п. 2 ст. 122, п. 2 ст. 126, п. 2 ст. 127, п. 2 ст. 129, ст. 293. 5 невідкладна

Поширити трудові гарантії, що передбачені для жінок, які мають малолітніх дітей або дитину-інваліда, на чоловіків (ч. 3 ст. 33, ч. 4. ст. 51, ч. 1 ст. 56, ч. 1 ст. 1821, ч. 1, 3 ст. 184 Кодексу законів України про працю) 5 стала потреба

Переглянути правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань з метою забезпечення розумного пристосування для представників релігійних спільнот, які такого пристосування потребують 5 стала потреба

Переглянути умови корекції статі відповідно до Порядку обстеження осіб, які потребують зміни (корекції) статевої належності, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України №60. Зокрема, п. 2.2. Порядку замінити на менш інвазивний спосіб 5 невідкладна

Додати ознаки «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність» до експліцитно цитованого переліку ознак в ст.1 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» 5 невідкладна

Розробити алгоритм збору даних щодо злочинів на ґрунті ненависті, додати його до Інструкції про єдиний облік злочинів 3 стала потреба

Розробити положення про співпрацю між Національною поліцією та прокуратурою в справах про злочини на ґрунті ненависті 3 стала потреба

Вилучити з законодавства ч. 4 ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка передбачає дозвільний порядок проведення мирних зібрань та призводять до дискримінації 5 стала потреба

Забезпечити виконання заходів в рамках Національної Стратегії з прав людини та Плану дії до неї, в тому числі і за рахунок виділення бюджетних коштів на реалізації заходів 4 невідкладна

У сфері забезпечення гендерної рівності та протидії торгівлі людьми Упорядкувати структуру на місцевому рівні з питань реалізації державної політики щодо забезпечення ґендерної рівності, протидії торгівлі людьми та запобігання домашнього насильства 4 стала потреба

Здійснювати на постійній основі підвищення кваліфікації державних службовців та представників місцевого самоврядування (у тому числі керівників вищих щаблів) з питань ґендерної рівності та ґендерного бюджетування 4 стала потреба

Підготувати та затвердити Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на наступний період 3 невідкладна

Затвердити Державну соціальну програму протидії торгівлі людьми на період до 2020 року 2 стала потреба

Відновити діяльність Міжвідомчої ради з питань сім'ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людьми 4 невідкладна

Запровадити механізм з’ясування безпечності повернення постраждалої особи до країни походження 4 важлива

Внести зміни до законодавства щодо притягнення юридичної особи до кримінальної відповідальності за вчинення торгівлі людьми (позбавлення юридичної особи ліцензії на здійснення зазначеного в ній виду діяльності) 5 важлива

Забезпечити діяльність в усіх регіонах України спеціалізованих установ, які надають допомогу постраждалим від торгівлі людьми; покращити доступ до установ осіб, постраждалих від торгівлі людьми 4 невідкладна

Підвищувати професійний рівень працівників поліції, прокурорів, адвокатів та суддів стосовно особливостей здійснення кримінального провадження щодо торгівлі людьми та професійний рівень соціальних, педагогічних працівників з питань протидії торгівлі людьми, що забезпечить покращення ситуації з ідентифікацією постраждалих осіб 4 стала потреба

Проводити інформаційні кампанії серед населення (з особливим фокусом на внутрішньо переміщених осіб) щодо можливих ризиків потрапляння в ситуацію торгівлі людьми, можливостей отримання статусу та допомоги для осіб, постраждалих від торгівлі людьми 2 стала потреба

Проводити навчання для представників державних установ та міжнародних моніторингових місій з питань ідентифікації осіб, які постраждали від торгівлі людьми серед внутрішньо переміщених осіб 2 стала потреба

У сфері запобігання дискримінації ромаДержава має забезпечити належний неупереджений рівень розслідування і реагування на дії, які носять характер етнічного профайлінгу і дискримінаційного поводження по відношенню до ромського населення, з боку представників органів держави, зокрема, правоохоронних органів. 4 стала потреба

Уряд повинен здійснити додаткові заходи, спрямовані на покращення доступу ромів до отримання ідентифікаційних документів, спираючись на рекомендації ОБСЄ, ОДІПЛ “Контактний пункт рома і сінті”, зокрема, через створення належних механізмів координаціі, ініціювання збирання необхідноі інформаціі, оцінки потреб і проведення аналізу, пропонування та реалізаціі заходів із реформування законодавства та правозастосовноі практики, проведення інформаціино-роз’яснювальних кампаніи, пропагандистських, підготовчих заходів і кампаніи із нарощування потенціалу, забезпечення надання представникам ромськоі спільноти юридичноі допомоги в отриманні ідентифікаціиних документів і свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану. 5 важлива

Урядові програми допомоги вразливим групам мають визнавати потреби осіб, які є жертвами множинної дискримінації, до яких належать роми, і включати спеціальні дії, які базуватимуться на принципах недискримінації і врахування специфіки потреб, в тому числі й проводячи роз’яснювальну роботу серед працівників відповідних державних органів. 3 важлива

Держава має посилити інституційні механізми реалізації етнонаціональної політики, які забезпечать належний рівень виконання зобов’язань щодо національних меншин, в тому числі й ромської національної меншини, через виокремлення у підпорядкування Кабінету Міністрів України окремої державної інституції, спроможною опікуватися ширшим колом проблем нацменшин: протидією дискримінації, доступом до освіти, медичної сфери, розробкою регуляторних політик у інших сферах. 4 стала потреба

Задля ефективної реалізації державної політики щодо інтеграції ромів, в тому числі й належного функціонування МРГ при КМУ рекомендовано вивчити кращі практики роботи подібних органів в інших країнах і розробити ефективний механізм їхньої імплементації, в тому числі, передбачивши фінансування в державному бюджеті й залучаючи на ці потреби ресурси технічної допомоги і міжнародних організацій. 1 важлива

У сфері запобігання катуванням та жорстокому поводженню Внести зміни до статті 127 КК України, передбачивши більш сувору санкцію у випадках застосування катування та/або жорстокого поводження представниками правоохоронних органів. 5 важлива

Прискорити процес формування Державного бюро розслідувань 2 невідкладна

Створити єдиний національний реєстр затриманих осіб, який включає фактичні дані про затриману особу, у тому числі переміщення, точну дату, час та місце затримання з моменту позбавлення волі, а не з моменту складання протоколу про затримання. 5 невідкладна

Внести правки до Кримінально-процесуального кодексу для забезпечення обов’язкового відеозапису допитів. 5 невідкладна

Вжити заходів для проведення повного, швидкого, неупередженого, ретельного та ефективного розслідування заяв щодо випадків катування та/або жорстокого поводження працівниками правоохоронних органів, у тому числі подій під час «Революції Гідності». 4 невідкладна

Вжити заходів для підвищення рівня правової обізнаності працівників правоохоронних органів, включаючи норми міжнародного права. 4 важлива

Внести правки до Кримінального процесуального кодексу для забезпечення обов’язкового відеозапису допитів. 5 невідкладна

Виділити додаткові фінансові та кадрові ресурси для забезпечення повного і ефективного функціонування НПМ та інституту регіональних представників Уповноваженого з прав людини. 1 важлива

Забезпечити засоби для відеозапису в місцях позбавлення волі з метою демотивації будь-яких тортур та жорстокого поводження. 1 невідкладна

Забезпечити доступ затриманих та ув’язнених до належної медичної допомоги. 4 невідкладна

Вжити заходи для покращення умов утримання затриманих та ув’язнених осіб. 4 невідкладна

Запровадити ефективний механізм розгляду скарг ув’язнених щодо застосування катування та/або жорстокого поводження. 4 невідкладна

Внести зміни до законодавства з тим, щоб використання технічних засобів відеофіксації були обов’язковими при застосуванні до в’язнів сили, спецзасобів та обшуків, забезпечивши одночасно закупівлю необхідного технічного обладнання. 5 важлива

Внести зміни до законодавства, які забезпечили б гнучкість у прийнятті рішення щодо звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою та створити можливість звільнення з-під варти через стан здоров’я, несумісний з триманням в умовах ув’язнення. 5 важлива

Забезпечити належне фінансування пенітенціарної медичної служби з одночасним підпорядкуванням її Міністерству охорони здоров’я з метою підвищення незалежності при розгляді випадків катування та жорстокого поводження із в’язнями. 3 ВажливаУ сфері захисту релігійних переконань Внести зміни до Законів України «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про Збройні Сили України», якими передбачити:

процедуру заміни військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою під час мобілізації та безпосередньо під час проходження військової служби;

підтвердження істинності релігійних переконань військовозобов’язаних незареєстрованих релігійних організацій не лише документами, але й свідченнями та іншими доказами;

проходження альтернативної (невійськової) служби виключно за межами будь-яких військових формувань, що має гарантувати її цивільний характер. 5 невідкладна

Переглянути Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 року № 2066, з метою його розширення відповідно до нових реалій релігійної ситуації в Україні. 5 невідкладна

Внести доповнення до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якими звільнити від мобілізації на військову службу священнослужителів релігійних організацій, що діють відповідно до законодавства України. 5 невідкладна

У сфері забезпечення права на мирні зібрання Закріпити в правовому полі гарантії та механізми дотримання права на мирні зібрання, включаючи судову практику, відомчі документи та практичне навчання представників органів влади. 5 невідкладна

Надати оцінку легітимності застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР 1988 року, місцевих положень, що встановлюють порядок організації та проведення мирних зібрань, автоматичних судових обмежень невизначеному колу осіб, адміністративного покарання за ст. 1851 КУпАП. 3 важлива

Розробити та затвердити нормативним актом алгоритми дій поліції та інших правоохоронних органів щодо забезпечення громадського порядку під час проведення мирних зібрань та масових заходів, враховуючі дотичні рішення Європейського суду з прав людини та Керівні принципи зі свободи зібрань ОБСЄ/БДІПЛ. 5 важлива

Поновити ведення диференційованої державної статистики щодо кількості проведених мирних зібрань та їх учасників, статистики застосувань сили правоохоронцями щодо учасників зібрань та кількості затриманих осіб під час зібрань. Розробити ефективну уніфіковану методологію збору такої інформації та її узагальнення. 5 важлива

У сфері підтримки інституційної спроможності держави Продовжити діяльність з посилення повноважень Омбудсмена на законодавчому рівні та надання Секретаріату Уповноваженого з прав людини додаткових фінансових ресурсів для виконання виконання його нинішніх повноважень та створення регіональних відділень Секретаріату Уповноваженого з прав людини. 2 важлива

Створити систему сталих зовнішніх пенітенціарних інспекцій (В’язничний інспекторат) в рамках Національного превентивного механізму з метою відображення скасування функції «пенітенціарного нагляду» прокуратури. 5 обумовлена

Оцінка стану виконання рекомендацій, наданих Комітетом ООН з прав людини

Методологія оцінювання

Оцінка виконання рекомендацій, наданих Комітетом ООН з прав людини

Виконана - повне виконання;

Задовільно - в цілому рекомендація виконується;

Частково задовільно - вживаються заходи, проте вони є недостатніми, рекомендація щойно почала виконуватись і потрібен час для подальшого впровадження;

Незадовільно - заходи вживаються, але вони не сприяють виконанню рекомендації, вжиті заходи не стосуються рекомендації;

Не виконана - не виконується взагалі.

№ Зміст рекомендації Комітету Оцінка виконання

5 Державі-учасниці слід вжити заходів для забезпечення того, щоб судді і співробітники правоохоронних органів проходили належну підготовку, що дозволяє їм застосовувати і тлумачити внутрішнє законодавство в світлі Пакту, і поширювати знання про положення Пакту серед юристів і широкої громадськості для того, щоб вони могли посилатися на його положення в судах. Державі-учасниці слід включити в свою наступну періодичну доповідь детальні приклади застосування Пакту внутрішніми судами, а також доступу до засобів правового захисту, які передбачені в законодавстві для громадян, які заявляють про порушення прав, передбачених Пактом незадовільно

6 Державі-учасниці слід переглянути свою позицію щодо Міркувань, прийнятих Комітетом по Першому Факультативному протоколу. Їй слід вжити всіх необхідних заходів для створення механізмів і належних процедур, включаючи можливість перегляду судових рішень у справах, скорочення терміну тюремного ув'язнення і виплати добровільної компенсації, для виконання в повному обсязі Міркувань Комітету з метою забезпечення ефективного правового захисту в разі порушення Пакту відповідно до пункту 3 статті 2 Пакту незадовільно

7 Державі-учасниці слід надати апарату Уповноваженого з прав людини додаткові фінансові та людські ресурси, співмірні з його розширеної роллю, щоб забезпечити виконання його нинішніх повноважень і надати йому можливість ефективно виконувати свої нові функції. Слід також створити регіональні відділення секретаріату Уповноваженого з прав людини, як це і планувалося частково задовільно

8 Державі-учасниці слід і далі вдосконалювати своє антидискримінаційне законодавство для забезпечення належного захисту від дискримінації відповідно до Пакту та іншими міжнародними стандартами в галузі прав людини. Державі-учасниці слід включити явним чином сексуальну орієнтацію і гендерну ідентичність в перелік заборонених підстав для дискримінації, а також забезпечити жертвам дискримінації ефективні і належні засоби правового захисту з належним урахуванням Зауваження загального порядку № 31 (2004 року) про характер загального правового зобов'язання, що накладається на держави-учасників Пакту. Йому слід гарантувати також, щоб особи, винні в дискримінації, несли адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у відповідних випадках незадовільно

9 Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля щодо забезпечення справедливого представництва жінок в парламенті та на найвищому рівні в уряді в конкретні терміни, в тому числі шляхом прийняття тимчасових спеціальних заходів з метою виконання положень Пакту. Їй слід прийняти державну програму щодо забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків, а також інші заходи, спрямовані на забезпечення гендерної рівності, і ефективно проводити їх в життя незадовільно

10 Визнаючи різноманітність моральних норм і культур на міжнародному рівні, Комітет нагадує, що всі держави-учасники повинні завжди дотримуватися принципів універсальності прав людини і недискримінації. Виходячи з цього, державі-учасниці слід заявити ясно і офіційно, що вона не допускає ніяких форм соціальної стигматизації гомосексуальності, бісексуальності або транссексуальності або ненависницької риторики, дискримінації та насильства щодо осіб за ознакою їхньої сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. Державі-учасниці слід забезпечити ефективний захист осіб, що належать до ЛГБТ і забезпечити розслідування, кримінальне переслідування і покарання будь-яких актів насильства, мотивованих сексуальною орієнтацією або гендерною ідентичністю жертви. Їй також слід вжити всіх необхідних заходів для забезпечення здійснення на практиці прав на свободу вираження думок і свободу зборів осіб, що відносяться до ЛГБТ, і захисників їх прав.

Державі-учасниці слід також внести поправки до Наказу № 60 та інші закони і нормативно-правові акти для забезпечення того, щоб: 1) обов'язкова госпіталізація осіб, які потребують зміні (корекції) статі, до психіатричного закладу строком до 45 днів була замінена менш інвазивним заходом; 2) будь-яке медичне лікування здійснювалося в найкращих інтересах індивідуума з його / її згоди, обмежувалося лише абсолютно необхідними медичними процедурами і відповідало його / її власним бажанням, конкретним медичним потребам та ситуації; 3) будь-які образливі або несумірні вимоги до юридичного визнання зміни статі повинні бути скасовані. І нарешті, Комітет закликає державу-учасницю не допустити прийняття двох законопроектів "про пропаганду гомосексуалізму частково задовільно

11. Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля по боротьбі з ненависницькою риторикою і нападами на ґрунті расизму шляхом, зокрема, проведення інформаційно-пропагандистських кампаній, спрямованих на заохочення поваги прав людини і терпимості до різноманітності. Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля для забезпечення ретельного розслідування тверджень про скоєння злочинів на ґрунті ненависті, притягнення винних до відповідальності за статтею 161 Кримінального кодексу і, в разі визнання їх винними, призначення відповідного покарання, а також надання жертвам належної компенсації. 12 Державі-учасниці слід активізувати свої зусилля по боротьбі з дискримінацією щодо рома. Вона повинна створити необхідні умови для їх соціальної інтеграції та їх рівного доступу до соціальних послуг, медичних послуг, трудової зайнятості, освыти та житла. Державі-учасниці слід усунути усі перешкоди, в тому числі адміністративні, щоб гарантувати видачу всім рома документів, що засвідчують особу, включаючи свідоцтва про народження, які їм необхідні для отримання доступу до їх основних прав. Їй слід виділити достатні ресурси для ефективного здійснення стратегії по захисту та інтеграції ромів13 Державі-учасниці слід вжити негайних і ефективних заходів для забезпечення оперативного розслідування випадків смерті в місцях позбавлення волі незалежним і безстороннім органом, а також винесення вироків і дисциплінарних санкцій, які б не були надмірно м'якими щодо винних осіб, і виплати відповідної компенсації сім'ям жертв незадовільно

15 Державі-учасниці слід активізувати заходи з викорінення тортур і жорстокого поводження, забезпечити оперативне, ретельне і незалежне розслідування подібних актів, притягнення осіб, винних у скоєнні актів катувань та жорстоке поводження, до відповідальності відповідно до ступеня тяжкості вчинених ними діянь, надання ефективних засобів правового захисту жертвам, включаючи належну компенсацію. У першочерговому порядку державі-учасниці слід створити по-справжньому незалежний механізм розгляду скарг на застосування катувань або жорстокого поводження. Їй слід також внести поправки до Кримінального процесуального кодексу для забезпечення обов'язкового відеозапису допитів і продовжувати свої зусилля, спрямовані на оснащення місць позбавлення волі технічними засобами для ведення відеозапису з метою попередження будь-яких випадків застосування тортур та жорстокого поводження незадовільно

16 Державі-учасниці слід продовжувати свої зусилля із запобігання та викорінення торгівлі людьми, в тому числі шляхом ефективного здійснення вже прийнятих існуючих відповідних правових та політичних рамок, а також шляхом співпраці з сусідніми країнами. Їй слід забезпечити ретельне розслідування випадків торгівлі людьми, притягнення до відповідальності винних і надання жертвам належної медичної допомоги, безкоштовної соціальної і правової допомоги, а також відшкодування збитків, включаючи реабілітацію. Державі-учасниці слід також забезпечити доступність правових альтернатив жертвам, які можуть зіткнутися з нестатками і помстою у випадку висилки частково задовільно

17 Державі-учасниці слід гарантувати, щоб судді не піддавалися яким би то не було формам політичного впливу в процесі прийняття рішень та щоб процес здійснення правосуддя носив прозорий характер. Державі-учасниці слід прийняти закон, який передбачає ясні процедури і об'єктивні критерії просування по службі, тимчасового та повного відсторонення від посади суддів. Їй слід гарантувати, щоб органи прокуратури не брали участь в ухваленні рішень про дисциплінарні заходи щодо суддів і щоб судові дисциплінарні органи не контролювалися виконавчою владою і не піддавалися якому б то ні було політичному впливу. Державі-учасниці слід забезпечити, щоб кримінальне переслідування відповідно до статті 365 Кримінального кодексу в повній мірі відповідало вимогам Пакту задовільно

19. Комітет нагадує про свою попередню рекомендацію (CCPR/C/UKR/CO/6, пункт 12) і підкреслює, що можливість проходження альтернативної служби повинна бути доступна всім особам, які відмовляються від несення військової служби, без дискримінації за ознакою характеру переконань (релігійних або нерелігійних переконань, заснованих на міркуваннях совісті), які є підставою для відмови, і не повинна бути ні каральною, ні дискримінаційною за характером або за тривалістю в порівнянні з військовою службою. незадовільно

21 Державі-учасниці слід забезпечити, щоб громадяни повною мірою користувалися своїм правом на свободу зібрань. Державі-учасниці слід прийняти закон, який регулює свободу зібрань та передбачає лише такі обмеження, які відповідають суворим вимогам статті 21 Пакту не виконана

Похожие работы:

«СУДЕБНЫЙ ДЕПАРТАМЕНТПРИ ВЕРХОВНОМ СУДЕ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Главное управление организационно-правового обеспечения деятельности судов Отдел по взаимодействию с общественностью и средствами мас...»

«УДК Жмур Н.В., к.ю.н.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ ПРАВ У МІЖНАРОДНОМУ ПОВІТРЯНОМУ ПРАВІ У статті досліджується проблема правового регулювання комерційних прав у міжнародному повітряному праві. Аналізуються нормативно-правові акти щодо прав, які надані однією державою іншій, відповідно до яких призначені перевізники...»

«Задачи HYPERLINK http://mmyadelec.jimdo.com/%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC/10-%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%81-%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B8%D0%BB%D1%8C/%D0%B4%D0%B8%D0%B3%D0%B8%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B5-%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%89%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B5/ \l ю41 ЗАДАЧА 4-1 Написать возможные типы гамет, продуцируемых организмами со с...»

«Условия передачи оборудования в аренду Услуги аренды происходят при условии 100% предоплаты услуг аренды и сервиса. Заказчик производит оплату согласно счёта-фактуры. Оплата услуг производится наличным или безналичным средствами. Оборудование в аренду передаётся Заказчику после п...»

«Утвержден решением от 15.07.2010 г. Дата начала действия документа 01.08.2010 г. Соглашение об аккредитации № /FID-REG город Москва "_" _ г. Фонд Развития Интернет, именуемый в дальнейшем Фонд, в лице директора Солдатовой Галины Уртанбековны, действую...»

«ПРОТОКОЛ № 294/03/14-3 очного заседания Закупочной комиссии по подведению итогов по открытому запросу цен на право заключения договора на поставку бытовой химии для ОАО "ЕЭСК". 07.04.2014 г. 294/03/14-3 город Екатеринбург Повестка дня: Заседание Закупочной комиссии по подведению итогов по открытому запросу ц...»

«ПРОФЕССИОНАЛЬНОЕ ОБРАЗОВАТЕЛЬНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ"КАЗАНСКИЙ БАНКОВСКИЙ КОЛЛЕДЖЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ"РАССМОТРЕНО на заседании комиссии общепрофессионального цикла "_" 201_ г., протокол № _ Председатель комиссии А.Р. Гарифова УТВЕРЖД...»

«ПРЕДСЕДАТЕЛЬМУРАШИНСКОЙ РАЙОННОЙ ДУМЫКИРОВСКОЙ ОБЛАСТИПОСТАНОВЛЕНИЕ 21.02.2017 № 01 г. Мураши О порядке подготовки и внесения проектов муниципальных правовых актов председателя Мурашинской районной ДумыВ соответствии со статьей 46 Федерального закона от 06.1...»

«Министерство образования и науки Российской Федерации Федеральное государственное бюджетное образовательное учреждение высшего профессионального образования "Московский государственный юридический университет имени О.Е. Кутафина (МГЮА)"ГОСУ...»

«R MM/LD/WG/13/6 оригинал: английский дата: 5 октября 2015 г. Рабочая группа по правовому развитию Мадридской системы международной регистрации знаков Тринадцатая сессия Женева, 2 – 6 ноября 2015 г.ОБСЛЕДОВАНИЕ ПОЛЬЗОВАТЕЛЕЙ ПО ВОПРОСАМ ПРИМЕНЕНИЯ ПРИНЦИПА ЗАВИСИМО...»

«ОКАЗАНИЕ ПервОЙ медицинскОЙ помощИЦель работыПриобретение знаний и навыков по оказанию первой медицинской помощи пострадавшим от различных поражающих факторов. Законодательство РФ о...»

«Вестник Калининградского филиала Санкт-Петербургского университета МВД России. 2016. № 4 (46).Вступительное слово Векленко С.В. О критериях эффективности управленческих решений: теоретический аспект. С. 7-8. Критерии, управление, управленческая деятельность, управленческое реш...»

«МБДОУ "Детский сад №11" г. Канаш Проект "Правовое воспитание дошкольников" Воспитатель Николаева Р. В. Канаш 2014 Паспорт проекта Актуальность Цель и задачи проекта Участники проекта Сроки реализации проекта Ожидаемые результаты Ресурсы Организация и порядок реализации проекта Мониторинг Результаты реализо...»

«17145087630ФОРМА САМОИДЕНТИФИКАЦИИ (САМОСЕРТИФИКАЦИИ)ДЛЯ КЛИЕНТОВ ЮРИДИЧЕСКИХ ЛИЦ (КРОМЕ КРЕДИТНЫХ ОРГАНИЗАЦИЙ) В ЦЕЛЯХ FATCA (Foreign Account Tax Compliance Act)/SELF-CERTIFICATION FORM FOR CORPORA...»

«Утвержден постановлением Акимата Жамбылского района № от "" 20_ г.ПОЛОЖЕНИЕ о государственном учреждении "Отдела образования Жамбылского района"1.Общее положение1. Государственное...»

«Дополнительное соглашение № 1 к Коллективному договоруот 17октября 2014г. на 2014-2017 годРаботодатель в лице его представителя заведующего муниципального бюджетного дошкольного образовательного...»

«ПРОТОКОЛ № 2-АЗ/16 проведения аукциона по извещению 221215/0104198/01 Лот №1 г. Иркутск 25 января 2016 г.Организатор аукциона: ОГКУ "Фонд имущества Иркутской области" Почтовый адрес: 664007, Иркутская область, г.Иркутс...»

«Изменения в законодательстве о связиС 1 декабря 2013 года вступил в силу Федеральной закон от 25 декабря 2012 г. № 253-ФЗ "О внесении изменений в Федеральный закон "О связи" и статьи 333.33 и 333.34 части второ...»

«НАРЕДБА ЗА ИЗМЕНЕНИЕ И ДОПЪЛНЕНИЕ НА НАРЕДБА ЗА РАЗПОЛАГАНЕ НА ПРЕМЕСТВАЕМИТЕ ОБЕКТИ ЗА ТЪРГОВСКИ И ДРУГИ ОБСЛУЖВАЩИ ДЕЙНОСТИ И ЕЛЕМЕНТИТЕ НА ГРАДСКОТО ОБЗАВЕЖДАНЕ НА ТЕРИТОРИЯТА НА ОБЩИНА ПЛОВДИВ (НРПОТДОДЕГО) Приета с Решение № 226, взето с Протокол № 11 от 11. 06. 2009 г., Изм. и доп. с Р. № 119, Пр. № 11 от...»

«Комитет по делам образования г.Челябинска Муниципальное бюджетное общеобразовательное учреждение "Средняя общеобразовательная школа № 151 г. Челябинска" Основная образовательная программа основного общего образования2...»

«ПРОТОКОЛ № 244г. Рыбинск28 ноября 2016 г. Наименование закупки: Поставка чип индуктивностей согласно приложению №1 к контракту. Номер закупки: ЕП149Сведения о закупаемой продукции: Предмет договора: Поставка чип индуктивностей согласно приложению №1 к контрак...»

«Форма заявки и материалов для проведения оценки состояния измерений в форме метрологической экспертизы лаборатории в соответствии с МИ 2427-2016 В Федеральное бюджетное учреждение "Государственный региональ...»

«Тема: "Государственная защита детства, предупреждение насилия в семье. Обязанности и ответственность родителей в воспитании детей". План Введение. Международные нормативно-правовые акты по правам...»

«КОНТРАКТ № 100016/_К CONTRACT No. 100016/0_К г. Москва _ 2016 года Moscow _, 2016 Открытое акционерное общество Нефтяная компания Роснефть (Россия), далее именуемое "Продавец", в лице Директора Департамента трейдинга нефтью и нефтепродуктами Д.Ныркова, действующего на основании довер...»

«ПРОЕКТДОГОВОР купли продажи г. Иваново "" 2016 года Общество с ограниченной ответственностью "Альбатрос" (сокращенное наименование – ООО "Альбатрос") в лице конкурсного управляющего Саврасова Сергея Ивановича, действующего на основании Решения Арбитражного суда Ивановской области от 29.06.2011 г....»

«Уведомление о проведении ряда закупочных процедур способом упрощенная процедура закупки № 686/15 от "12" ноября 2015 г. Потенциальным поставщикам.1. Заказчик ЗАО "Молдавская ГРЭС", 3352, Республика Молдова, ПМР г. Дн...»

«1.Одним из сложных вопросов существования такой формы государственного устройства, как федерация, является вопрос о праве одностороннего выхода субъекта федерации из ее состава (право сецессии). В абсолютном большинстве современных федераци...»

«АДМИНИСТРАЦИЯМУНИЦИПАЛЬНОГО ОБРАЗОВАНИЯ ПРИУРАЛЬСКИЙ РАЙОНП О С Т А Н О В Л Е Н И Е 16 декабря 2014г.№1436 с. Аксарка О внесении изменений в приложения №№ 1, 2, 4, утверждённые постановлением Администрации муниципального образования Приуральский район от 13 октября...»

«АНКЕТА Публичного акционерного общества "Бест Эффортс Банк" 1 Фирменное (полное официальное) и сокращенное наименование Публичное акционерное общество "Бест Эффортс Банк" ПАО "Бест Эффортс Банк" 2 Полное и сокращенное фирменно...»

«Кубанские аудиторы СРО НП ААС и СРО НП "ИПАР" – на пути к объединению! 22 апреля 2015 г. в г. Краснодаре состоялась встреча Исполнительного директора Саморегулируемой организации аудиторов Некоммерческого партнерства "Институт Профессиональных Аудиторов" (...»








 
2017 www.docx.lib-i.ru - «Бесплатная электронная библиотека - интернет материалы»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.